Андрій Васильович Лісовий - Ендрю, Андрій Васильович Лісовий

– Привіт, Еллі! – сказав він, намагаючись звучати радісно.

– Привіт, коханий! Як ти там? Як минув твій день? – відповіла вона м'яким і теплим голосом.

– Все добре, як завжди. Вчора було кілька інтенсивних занять на полігоні, а сьогодні, в принципі, звичайний день. А як у вас справи? Емма як там? – Ендрю усміхнувся, уявляючи свою маленьку дівчинку.

– У нас все гаразд. Емма сьогодні отримала відмінну оцінку за свій проект з біології, вона так пишалася! – голос Еллі звучав з любов'ю і гордістю.

– Це чудово! Привітай її від мене. Вона молодець, – відповів Ендрю, хоча думки його все одно кружляли навколо Вікторії.

– Вона сумує за тобою, Ендрю. Ми всі сумуємо, – продовжила Еллі, трохи зітхнувши. – Коли ти зможеш приїхати додому?

– Я теж за вами дуже сумую... Наскільки я розумію, зараз важко сказати точно, але, можливо, за місяць-два. Сподіваюсь, швидше. – він намагався бути обережним зі словами, щоб не дати порожніх обіцянок.

– Ми чекаємо тебе, коханий. Тут все як завжди: робота, дім, Емма зі своїми шкільними справами. У неділю приїжджали твої батьки, ми всі разом ходили до парку. Твоя мама передавала тобі вітання.

– Дякую, передай їй мої вітання у відповідь. – Ендрю відчував, як серце його щемить від цієї розмови. Він повинен був бути щасливим від того, що в його родині все гаразд, але думки про Вікторію не давали йому спокою.

– Добре, передам. Ми всі тебе дуже любимо і чекаємо на тебе, – сказала Еллі, трохи зупинившись. – Сподіваюсь, ти теж думаєш про нас.

– Звісно, думаю. Я дуже люблю вас всіх, і тебе зокрема, Еллі. – Він сказав це щиро, але водночас відчув, як щось стискає його всередині.

– Я знаю, коханий. Ми скоро будемо разом. Головне, бережи себе там, добре? – В її голосі було щось настільки рідне і близьке, що Ендрю мало не заплакав.

– Обов'язково, – тихо відповів він. – Я вас дуже люблю. Поговоримо завтра?

– Звичайно, поговоримо. Цілую тебе. На добраніч, Ендрю.

– На добраніч, – сказав і одночасно згадав про різницю в часових поясах: Еллі ще рано спати.

Відключивши телефон, Ендрю залишився стояти на кухні, відчуваючи важкість на серці. Він любив свою родину, але водночас усвідомлював, що його думки були далеко, в іншому місці, з іншою людиною.

Він пішов у свою кімнату, включив кіно на комп’ютері: останнім часом на Ендрю напав якийсь меланхолійний настрій і він дивився ввечері не бойовики і навіть не комедії, а мелодрами. Раніше сміявся з Еллі за цю її пристрасть, а тепер від туги за нею чи від того нового почуття, що зароджувалося в його серці, Ендрю дивився, співчував, переживав, жив разом з кіногероями. Тепер ці фільми не здавались йому таким «милом», як раніше: іноді романтичні або трагічні сюжети доводили його до сліз. Він тоді сміявся крізь сльози з своєї поведінки: от би курсанти його дізнались який він сентиментальний…