Андрій Васильович Лісовий - Ендрю, Андрій Васильович Лісовий

Вечірнє сонце заливає кімнату золотим відтінком, Ендрю стоїть біля вікна у своїй військовій формі, готуючись до від'їзду. Його дружина, Еллі, стоїть поруч, тримаючи за руку їх десятирічну доньку Емму:

– Це так важко, Ендрю... Я не можу втримати сльози.

Ендрю:

– Ми пройдемо через це, кохана. Це тільки на декілька місяців. Я повернуся до вас, обіцяю.

Еллі, схлипуючи:

– Але ж ти їдеш так далеко... Що я буду робити без тебе?

Ендрю обіймає її та ніжно цілує в лоб:

– Ти впораєшся, дорога. Моя робота там – це для нас. Я обов'язково буду з тобою кожен день у думках.

Еллі (заплющує очі, стримуючи сльози):

– Бережи себе там, ми будемо тебе чекати. Обіцяєш?

– Обіцяю.

Переповнений емоціями, Ендрю обіймає Еллі та їхню маленьку Емму. Розлука болісна, але у них є надія на щасливе повернення.

Коли Ендрю ставив крапку у пакуванні валіз, йому було складно глянути в очі своїй коханій дружині. Він був офіцером-ракетником армії США уже понад 15 років, тому не міг сказати Еллі, що насправді від'їжджає не на місяць чи два: він і сам не знає наскільки це може бути довго. Може рік, а може бути і два роки. Він військовий і знає, що повинен виконувати наказ.

Але не лише наказ змушував Ендрю летіти в далеку Україну. Насправді Ендрю був частково генетичним українцем і це саме батько назвав його Ендрю, а по домашньому – Андрієм в честь його діда Андрія, який теж був військовим. Ендрю дуже хотів побачити Батьківщину свого діда, про яку він так багато розповідав. І не просто побачити: Ендрю майже фізично відчував якийсь душевний потяг, кровний обов’язок допомогти історичній Батьківщині відстояти свою незалежність від російської імперії. Там війна, дурна тупа війна, якої ніхто не очікував в 21 столітті. Там гинуть українці, його далекі родичі, гинуть не лише військові. Страшні історії про російські звірства: вбивства мирного населення, знущання та ґвалтування долинули навіть до США. Він може, він змушений допомогти своїми знаннями ракетника, в якості інструктора для українських військових. Як сказати милій Еллі, що він сам визвався летіти в Україну – добровольцем? А хто, якщо не він? Адже Ендрю не просто кваліфікований фахівець, він знає мову: поганенько знає, але все ж… І головне: генетичний потяг, поклик рідної крові, землі! Як це пояснити Еллі?

Нічна робота військового аеродрому окутана напруженою атмосферою. Ендрю тільки що приїхав на аеродром з товаришем по службі, солдат-водій побажав успішного польоту і розтанув в тумані. Літак уже чекає на злітній смузі: завантажують останні ящики з боєприпасами. Час тікає, ніби піщинки в пісковому годиннику, так ніби вони котяться швидше, ніж зазвичай. Ендрю стоїть тут, у військовій формі, з валізою. Його товариш, чорношкірий афроамериканець Білл, намагається жартувати, щось розповідає, та Ендрю ніби не тут… Погляд його зорієнтований на останніх приготуваннях до відльоту, а думки десь далеко: він згадує двох рідних людей, які стоять біля дверей їхнього будинку… Серце зжимається, згадавши сльозинку на обличчі Еллі та посмішку Емми, яка ще нічого до кінця не зрозуміла… Ці дві дівчинки йому дуже потрібні…

Уже будучи в салоні літака, коли він потужно заревівши двигунами, відірвався від злітної смуги, а спецпризначенець Білл відразу мирно захропів, Ендрю відчув боковим зором зацікавлений погляд. Це була дівчина-красуня, правильніше сказати жінка років 35, але яка дуже моложаво виглядала. Вона була стрункою, середнього зросту, з граціозною поставою, яка відразу привернула увагу Ендрю. Її довге, густе волосся, темне з золотистими відблисками, спадало м'якими хвилями на плечі, що підкреслювало її природну красу і жіночність. Обличчя незнайомки було овальним, з ніжними, але виразними рисами. Її великі, темно-карі очі, з довгими густими віями, випромінювали тепло і доброту. Її тонкі брови м'яко вигиналися, додаючи обличчю вишуканості. Ніс був невеликим і акуратним, а губи – повними і м'якими, злегка підкресленими ніжним відтінком помади. Усмішка була чарівною і теплою. Шкіра була світлою, з легким золотистим відтінком, який надавав їй здорового вигляду. Жінка мала природну, невимушену красу, яка не потребувала багато косметики. Вона була одягнена в елегантний і зі смаком підібраний костюм, який підкреслював її фігуру і підходив до будь-якої ситуації. Незнайомка випромінювала тепло і доброту, володіла природною чарівністю, яка ніби притягувала до себе і всім своїм виглядом показувала внутрішню силу і ніжність.

Але Ендрю теж знав собі ціну: він був високим і статним чоловіком, з твердою, атлетичною статурою, яку він підтримував завдяки регулярним фізичним тренуванням. Його коротко підстрижене темно-каштанове волосся вже почало сивіти на скронях, що додавало йому солідності і мудрості. Очі були ясними і проникливими, зелено-коричневими, з уважним і трохи сумним поглядом, що свідчив про досвідченість і численні пережиті труднощі. Його обличчя, з різко окресленими рисами, мало ознаки рішучості та впевненості. Ніс був прямим, губи – тонкими і міцно стиснутими, але при цьому вміли дарувати теплу і щиру усмішку. Його рухи були плавними і впевненими, кожен жест був відточеним і чітким, як у людини, яка звикла діяти швидко і ефективно.

Ендрю звик до зацікавлених грайливих поглядів і навіть загравань молодих кокеток. Тому у нього давно не було серйозних закоханостей, більше того: після одруження з Еллі, він не зраджував їй. Це так в його розумінні: насправді декілька разів був секс з іншими жінками, але не було емоційної якоїсь прив'язаності, закоханості, не було серйозних романів. Це не був секс через кохання, це було щось несерйозне одноразове. Ендрю беріг сім'ю і ніколи не був ініціатором сексуальних загравань, хоча іноді відповідав на кокетство красивих жінок, особливо розумних. Тим часом красуня підійшла і підсіла поруч: