Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

Вечеряти вони пішли у заклад навпроти магазину. Замовили купу шкідливого фаст-фуду і, поки чекали, у обох піднявся настрій. Ну хоч поїсти від душі з Уляною вдається на відмінно.  Доки очікували замовлення сиділи ніяково розглядаючи одне одного. Обом хотілось почати розмову, тільки першим ніхто не наважувався. Врешті Гордій не витримав.

-І що ж ховалось у тій чорній субстанції? Який кулінарний шедевр на мене чекав?

І знову ця щира і неймовірно прониклива усмішка. Щоразу хлопець почувається гордим за себе, коли врешті вдається викликати позитивні емоції у дівчини. Здавалося б, звична річ для молодих людей – усміхатися, але не для них. Якщо у Уляни патологія на обличчі, то у Гордія на серці, або замість нього? Інколи здається, що там всередині б’ється товстий і потворний шрам, який по судинах розносить не кров, а отруйну суміш болю і ненависті.

-Там був грибний жульєн  під сиром.

Добре, що їм ще не встигли принести їжу, бо Гордій точно вдавився б. І звідки вона знає про страву, яку подають у ресторанах? Чи може дітей у сиротинцях так добре годують?

-Не дивись на мене так! По телевізору транслювали якусь кулінарну передачу і там готували  цей жульєн. Я знайшла підхожі продукти у холодильнику і спробувала повторити, вийшло дуже смачно. Мені сподобалось готувати, може піду на кухню працювати після закінчення, якщо мене туди, звісно, пустять.

Її відповідь викликала у Гордія ще більше запитань, котрі він не наважиться поставити. І справа зовсім не в їжі. Бентежили слова дівчини про те, чи пустять її на кухню. З одного боку вона може журитись з цього приводу через невміння і нещодавній провал, а з іншого – зовнішність. Як би хлопець не намагався вважати Уляну звичайною дівчиною, не виходить. Навіть у нього, у людини яка знає цю патологію як ніхто інший, виникає особливе ставлення. А вона ж усім серцем прагне бути звичайною. І має на це повне право. Зараз треба повертатись із важких роздумів і продовжувати невимушену розмову. Доки і це спілкування не зіпсовано.

-Шкода, що не вийшло скуштувати. Якщо хочеш, то найближчим часом спробуємо разом його приготувати.

-Тільки, якщо ти відповідатимеш за плиту.

Гордій розсміявся, щиро. Звісно він візьме на себе цю відповідальність. Нещодавно взяв значно більшу і тепер, інколи, не знає як бути. Та чи шкодує? Ні! Давно вже не почувався таким живим і потрібним. Тепер у нього з’явилась ще одна місія, якщо перша – це руйнування життя ворога, то друга – допомога невинній дитині. І так, допомагати куди приємніше.

-Авжеж.

Їм принесли замовлення, яке досить швидко почало зникати з тарілок. Хлопцеві подобається апетит Уляни, може і правда їй буде добре працюватись на кухні. Тільки у її віці краще б зайнятись навчанням. А про нього дівча і словом не обмовилось.

-То які у тебе плани на майбутнє?

-Я не можу тобі сказати!

Після цих слів, між ними повисла тривала пауза. Уляна виглядала дуже впевнено і зовсім не випадково бовкнула, а продумано сказала. Гордій, чомусь, думав, що вони зможуть поговорити про її майбутнє, та очевидно помилився. Якщо логічно подумати, хто він такий ,щоб дівчина йому відкривалась і довіряла? Але з іншого боку, він єдиний хто допоміг. Стало прикро.

-Чому?

-Бо ти вже кілька годин винен мені відповідь на запитання.

Гордій посміхнувся, у відповідь на глузливий смішок маленької маніпуляторші. Схоже, він надто серйозно до неї ставиться, а Уляна ж все ще дитина. Так, скривджена, розбита, самотня, але дитина.

-Мені двадцять вісім років. Аж на десять більше від тебе.

-Зрозуміло. Щодо моїх планів, то тут все просто. Після закінчення я скористаюсь соціальним житлом яке мені нададуть і робочим місцем. Паралельно знайду ще одну роботу і працюватиму доки не зберу потрібну суму для операції. А коли стану нормальною, піду вчитись, тільки не знаю куди. Там буде видно. От і все.

Що звичайним молодим людям потрібно для того, щоб піти навчатись? І що потрібно цій дівчинці? У Гордія аж зник апетит, бо стало прикро і боляче за неї.

-Доїдай, бо заклад скоро закривається. Підемо шукати ночівлю.

Більше він не міг продовжувати спілкування. Аж надто воно хвилеподібне. Однієї миті відчувається легкість і невимушеність, а вже наступної  – переживання і відчай. На сьогодні вистачить, а завтра буде видно. Здається, він так думає кожного вечора відколи познайомився з Уляною. Гордій залишив гроші на столі і швидко піднявся зі свого місця. Дівчина покірно одягнулась і пішла слідом за ним.

Ночувати хлопець вирішив у готелі, бо більше нікуди йти. З родичами і знайомими у нього не склалося у цьому місті. Із самого ранку треба буде викликати малярів і клінінгову компанію, щоб наступну ніч вже у власному домі спокійно спати. Ну як у власному, квартира то винаймана. Батьки їхню продали ще тоді коли переїжджали. Тому до відновлення колишнього вигляду приміщень треба поставитись дуже відповідально, щоб власники нічого не помітили.

  Заселення у готель перетворилось на катання містом у безглуздих пошуках вільного номеру. Вже у шостому місці Гордій аж трусився від злості, та всіма силами намагався тримати себе у руках.

-Добрий вечір! Нам потрібні два номери.

- Добрий вечір! На жаль у нас залишився лише один вільний номер для двох. Вам підходить?

Ні! Їм не підходить! Але погодитись прийдеться. Бо за збігом обставин, саме цієї ночі молодь святкує свій хеловін. Зустрінуть нечисть у нічних клубах і заваляться спати по готелях, звідси і брак місць.

-Так, підходить!

Після оформлення, Гордій взяв ключ і вони з Уляною пішли заселятись. Номер розмістився на другому поверсі, чистенький, охайний стандарт. Тільки є один мінус – єдине двоспальне ліжко. Добре хоч м’яке крісло біля вікна доповнює інтер’єр. Гордій пройшов до ліжка, взяв з нього малу подушку, покривало і знесилено опустився на, не дуже зручне, місце ночівлі. Закрив очі і не відкриваючи промовив:

-На добраніч!

-На добраніч!

Останнє що чув того вечора, це легенький шурхіт на ліжку. Уляна теж лягла відпочивати. От і добре, що не обурюється і розуміє ситуацію. Бо більше стресу,  на сьогодні, він би не виніс залишаючись адекватною людиною. Хай крісло стане останньою нотою.