Влада Клімова - Гормон щастя, Влада Клімова

Від пишного весілля наречені відмовились і свято пройшло скромно, по-домашньому. А ще батьки Бабичі дуже переживали, що Київ хоч і велике місто, але вірогідність випадкової зустрічі з небажаними знайомими тут інколи досягає 100%. Ну, а для Лариси та Іллі набагато важливішим було їх блаженне Кохання й економія сімейного бюджету, заради давно запланованої поїздки до моря.

Всі пам’ятають, як дівчина мужньо боролася зі своїми страхами та боялась покохати. Але її одеський янгол-охоронець, з власного досвіду, порадив не відмовлятися від щедрого дарунка долі та безстрашно відкрити душу для прекрасних почуттів. Тоді ж, далекоглядний патрульний запросив майбутніх молодят, у шлюбну подорож, до свого міста.

Так гарячого місяця серпня, Лариса з Іллею сіли до авто та й помчали дорогами України на зустріч з людьми, що здається стануть їх щирими друзями. Звісно вони взяли з собою неодмінного члена родини – спанієля Санту. А на гамірному Одеському вокзалі, як і обіцяв, молодят зустрічав старший сержант патрульної поліції – Віктор Коршунов.

Йому неймовірно сподобався вибір Лариси. Сержант відверто сказав про це Іллі відразу та повторював потім часто, упродовж багатьох років їх доброї родинної дружби. І його проста дружина Стефа потоваришувала з красивою київською принцесою, бо навіть не знала, що якийсь час та перебувала в статусі суперниці, правда лише в голові самого Віктора.

Дні стояли, як завжди, спекотні й на пляжах вдень яблуку не було де впасти. Через це одесити завжди приходили до моря з дітками тоді, коли сонце вже сіло, а на небі висипали тисячі зірок. Місячна доріжка підсвічувала море й тому воно здавалося казковим та трішки багряним.

Ось і зараз компанія з чотирьох осіб, з маленькою дівчинкою на руках та рудим кучерявим песиком на повідку, з’явилася на березі моря. Цієї пори штормів майже ніколи не бувало. Море монотонно хлюпало маленькими хвилями об берег та гостинно манило зайти.

Здається ці щасливці вирішили влаштувати на березі святкову вечерю. Дівчата з дому принесли запашні зелені салати, а чоловіки вже хазяйновито крутилися біля мангала та піклувалися про шашлик.

Крихітна донька Віктора й Стефи вже вміла трішки тупцяти сама, а батьки прискіпливо слідкували за її першим знайомством з поверхнею землі, але давали дитині можливість самій розібратись: де й коли впасти на колінця чи весело всістись на попу. Адже навколо був пісок і дитина моря могла знайомитися з ним так, як того хотіла.

А ще вона так швидко й невимушено потоваришувала з Сантою, що взагалі інколи не можна було зрозуміти - хто є хто? Вони по черзі каталися одне на одному та валялись у піску, наче навіжені. Батьки лише зрідка бігали відігнати цих шалапутів від води, й на узбережжі весь час чувся щасливий сміх.

Лариса довго поглядала в бік моря та ось вона наважилася й пішла до води. Як не дивно, сьогодні на небосхилі теж висів красивий повний місяць. Але молода, неймовірно закохана й щаслива жінка, не мала абсолютно ніяких сумнівів, що сьогоднішні хвильки принесуть їй лише задоволення. Вона сміливо зайшла до води та замріяно дивилася вдалечінь.

Як безпосередні учасники наслідків її страшних подій - Ілля з Віктором мовчки уважно спостерігали за тим, що діється й обидва були готові будь-якої миті прийти Ларисі на допомогу. Та вона постояла трохи у воді, потім нахилилась і вмилася так, наче хотіла помиритися й поріднитися з ним. Так, воно було солоне й пахло йодом та це вже зовсім не лякало її! Скоріше за все умиротворювало...

Коли на великому пляжному килимі посередині вже був облаштований щедрий стіл, а по колу розсілися добрі друзі, Віктор підвівся й стоячи на колінах, з келихом вина у руці, виголосив тост:

– Дорогі мої столичні гості - Ларисо та Ілля, моя маленька щаслива родино й ти рудий красеню! Я обрав життя, котрим не варто вихвалятись, але саме в ньому я зустрів усіх вас і з того став неймовірно щасливим! Раніше в мене був лише вірний напарник Гоша та порушники на дорогах, а потім поступово почали з’являтися ви і я зрозумів, що живу не даремно. Дякую за моє щастя та бажаю молодим скоро відчути ще одне неперевершене блаженство. Ось це! – Віктор показав на свою доньку та продовжив: – Ларисо, до свого щастя ти йшла тяжким шляхом, але я радий, що поруч з тобою саме Він і сьогодні всі ми бачили, як ти остаточно повернулася до моря... Перепрошую за довгий тост, але він від усієї моєї душі! Будьмо здорові!!!

Келихи схрестили та повинні були випити смачного одеського вина до дна, а Лариса пригубила й попросила вибачення:

– Дякуємо вам, Стефочко й Вікторе, за щирість і любов! Ми поруч з вами дуже щасливі та й випила б за такий тост я до самого дна, але не можу. Я мовчала й навіть мій коханий лікар ще не знає про це. Але саме в чарівній компанії я рада сповістити, що вже виконую твою другу заповідь, рятівнику. Сподіваюсь, що місяців через вісім ми почнемо наздоганяти вас у прагненні про ось таке блаженство...

– Ларочко!!! – кинувся обіймати дружину Ілля, а Віктор зі Стефою теж розчулено обійнялися та розуміли, що Лариса впевнено йде на поправку, адже вирішила стати мамою.

– Люди! Так це ж прекрасно, неймовірно, божевільно... За це точно треба випити!!! Взагалі-то я непитущий, скажи Стефонько? Але сьогодні я точно нап’юся, – шалів одеський захисник та знову наливав вино у келихи.

Після такої життєрадісної звістки компанія розвеселилась ще більше. Сержант поліції вже дійсно трохи захмелів, але не від вина, а від загального піднесення та захоплено спитав:

– Молодята, а слабо пообіцяти, що зробите мене кумом?

– Чому ж ні? – перетнулись поглядами шоковані щастям майбутні батьки, й Лариса впевнено доповнила: – Ми не тільки попросимо тебе бути нашим кумом, а ще й назвемо дитятко на твою честь. Тим більше, що Віктор чи Вікторія – обирати дуже легко. Все одно то буде наша Перемога!

– Ур-а-а!!! – краще ніж на будь-якому параді виголосив Віктор, а дружина прикрила йому губи рукою та ввічливо попросила:

– Друзі, перепрошую, але він у мене дуже щирий. Та саме за це я його неймовірно кохаю...

Наразі хтось зітхне та скаже: «Боже, яка вигадка!»

Може й так, а може й ні? Просто добрим людям в цьому житті зустрітися дуже непросто! І відбувається це тому, що поганого в нашому світі набагато більше. Часто знадобиться пройти через страшні муки чи напівсмерть, щоб доля згодилась нагородити зустріччю саме з добрими людьми. Така вона – життєва істина. Хоча кожен має право розуміти цю історію по-своєму.