Влада Клімова - Гормон щастя, Влада Клімова

І чому його тягнуло саме до Одеси? А ще чому доля намалювала таку дивну метаморфозу виконання справедливого вироку, саме рукою старшого сержанта патрульної поліції Віктора Коршунова, теж невідомо.

Сержант погуляв з родиною три дні, а ще його «подвиг» відзначили у рапорті та зведенні. Хотіли дати грамоту, але Віктор жартома відмовився. Звісно, ні підвищення по службі, ні грошової премії йому не дали. Та чоловік не ображався, адже мав щире серце і безмежне бажання захищати спокій рідного міста.

А ще у простого героя наших днів була дружина і маленька донечка, що посміхалася йому синіми очима, схожими на море. Тому невтомний сержант сідав за кермо патрульного авто і вкотре брав до рук рацію та говорив:

– Дев’ятка слухає...

Розділ 10. Міцна дружба

Тепер повернемось у тінь каштанів Києва та будемо тихенько спостерігати за зустріччю Іллі з Ларисою. Бо з його талановитих малюнків зовсім не важко здогадатись, що молодий перспективний лікар по вуха закоханий у свою пацієнтку.

Так, це категорично заборонено! Лікар не має ніякого морального й професійного права крутити роман з підопічною та ще й дівчиною, що зазнала страшних знущань від особи чоловічої статі. Навіть якщо він просто доторкнеться до неї, Лариса зненавидить його й прожене. Це він розумів і без свого червоного диплома. Тільки що йому робити, коли кожна мить проведена поруч з нею, наповнює життя таким теплом і сенсом, що він готовий кинути свою професію й кохати її все життя до самої смерті?

У призначений час дівчина вийшла під каштани й сіла на лавочці. Сьогодні вона була без свого песика, адже збиралась говорити з лікарем про свою тяжку хворобу. Ілля спеціально проїхався повз так, щоб Лара повірила в його роботу з іншим пацієнтом та підійшов до неї.

– Привіт, Ларисо! Ви дуже гарно сьогодні виглядаєте. А де ж Санта? – відверто поглинав її очима він.

– Вітаю, лікарю! Песик вдома. Він дуже хотів з Вами знову зустрітись, але я не дозволила. Ви ж будете задавати мені ті страшні запитання, а тваринки вони все відчувають, навіть краще за людей. Ось я й залишила його на підвіконні чекати на мене, – уважно подивилась на лікаря Лариса й уточнила: – Що сталося? У Вас якийсь дивний вигляд, наче хвилюєтесь чи боїтеся чогось.

– Так, Ларисо. Прийшов запитувати я, та якщо Ви запитали першою - чесно відповім. Дещо сталося, але не сьогодні. Мені набридло кривити своєю душею, бо Ваша настільки світла, що цього робити не можна. Я давно не хочу бути для Вас лікарем чи консультантом. Ви ж бачили мої малюнки й сказали, що в мене талант. Можливо, якби я малював пейзажі. Але я малював Тебе... Такою, якою бачу для себе. Ларочко, я кохаю тебе! Мені все життя з тобою поруч потрібне, а не пів годинки в якийсь зі щасливих днів.

Коли він почав говорити про кохання, Лариса прикрила очі й завмерла. Ні, не для того, щоб він її поцілував. Навпаки, вона заніміла, бо стало страшенно боляче. А потім зірвалась на ноги й скрикнула:

– Скажіть: це частина Вашого експерименту?

– Господи, НІ! Ларисо, ти ж неймовірно мудра. Невже не бачиш, що я біля тебе стаю сам не свій і мене теж треба лікувати. Але для моєї хвороби немає ліків. Лише ти одна зможеш мені допомогти. Більше ніхто. Прошу, не йди від мене...

– Більше ніколи сюди не приходь! Закінчилось наше «лікування». Я ж думала, що ти інший, вірила тобі. А ти такий же, як всі. Ви мрієте тільки про одне... Не хочу бачити. Йди геть! – не соромлячись перехожих, кричала дівчина та ще навіть не розуміла, що вона не відштовхнула його, а підсвідомо наблизила. Тому, що почала говорити, як з близьким.

Ілля хотів щось пояснити та Лариса кинулась зі скверика в бік дому й схлипувала так, що він не посмів додати їй страждань. Ось тільки Ілля, як професіонал вже зрозумів, що це точно не кінець відносин. Навпаки, можливо тендітний та неймовірно прекрасний початок великого щастя. Йому було одночасно боляче й приємно, адже він поки не знав майбутнього.

А бідолашна забігла у під’їзд та не пішла до ліфта. Вона обережно визирала у вікно й, витираючи сльози, посміхалась. Скоріше за все Лара поки не розуміла, що в її надломленій душі з’явилось світло, котре гріє й надихає. Дівчина бачила як Ілля сумно сів до авто й тихо покотив геть.

– Куди ж ти прешся, дурню? Я теж тебе кохаю... – вимовила вона й злякалася власних слів, які промовила вголос.

У їх новенькому будинку була гарна охорона й чоловік у формі підійшов ближче та запитав:

– Юна пані потребує допомоги?

– Ні, дякую. Вашої допомоги я не потребую. А той, що міг би допомогти - вже поїхав кудись, – протерла Лариса щічки й продовжувала посміхатись.

Вона піднялася в квартиру та відразу забігла до ванної кімнати. Вмилася, щоб мама нічого такого не запідозрила й відчувала, як їй подобається шалений струмінь води з-під крана. Шумить і зовсім не лякає. Звісно, це не морські хвилі, але треба сьогодні обов’язково поніжитися у ванній з пінкою, як колись. А ще подумати про ті гарячі очі, що сьогодні дивилися на неї...

– Доцю! Що сталося? Чого ти так швидко повернулася? – вийшла з кухні мати.

– Нічого не сталося, мамо. Поговорили й розійшлись. А ти думала, що ми з лікарем житимемо під тим деревом? Він кудись поспішав, та й Санта без мене сумує, – вже обіймала песика Лариса. Вона зажмурилася, бо він облизував все її чоло, а його маленький хвостик від радощів просто шалів. – Мамо! А навіщо ти лікаря покликала? Я ж казала, що ви з татом можете їхати куди завгодно. Зі мною все в порядку.

– Це він тобі доніс? Ну вибач, доню. Ти якось дивно розхвилювалася і я хотіла допомогти. Теж мені професіонал, змовчати не міг! – обурювалась жінка та разом з песиком обіймала дочку. А та згадувала освідчення Іллі, таємниче посміхалася й продовжувала слухати струни своєї наповненої музикою душі.

– Ні, мамочко, Ілля мені нічого про тебе не казав. Але він мені дуже допоміг. Тепер я це точно знаю! – жваво відповіла Лариса й очі її сяяли, наче минулого року в житті не було взагалі.

Трапляються такі дивні дні, коли все стається відразу. Щаслива дівчина, сьогодні вперше за довгий час, полежала у теплій ванній з фруктовим ароматом та й пішла до себе, щоб пошукати в мережі якийсь новий фільм. Забринів телефон. Лара вирішила, що то Ілля, але на зв’язку був не він. Їй телефонував одеський патрульний Віктор Коршунов. Дівчина тяжко зітхнула й подумала, що своїм дзвінком він знову нагадав їй страшні події.

– Мої вітання сонячній Одесі! – радісним тоном приховала своє обурення Лара.

– І я вітаю Вас, Ларисо! З голосу я розумію, що міг би й не телефонувати. Ви маєте приємний настрій та хочу його дещо доповнити. Звісно моя професія майже завжди пов’язана з чимось невеселим, але я обіцяв і повинен сповістити. Немає більше Вашого кривдника на цій землі. Горить за свої злочини в пеклі, – жваво відрапортував поліцейський.

– Що це дійсно так? Ви впевнені, пане сержанте? – вчепилася вільною рукою в ковдру Лариса й стиснула кулачок так, що пальці хруснули.

– Як у тому, що ми зараз з Вами розмовляємо. Не хочу бути хвальком, але я його особисто замочив. Так вийшло. Покликали на підкріплення, а тварюка саме зі мною зчепилася. Мене навіть грамотою відзначили за це. Живіть щасливо, Ларисо, він отримав по заслузі...

– Низенько кланяюся Вам, Вікторе. Ви неймовірний чоловік! Дай Вам Бог щастя і здоров’я на довгі роки, – сльози у Ларочки просто лились, але ж то були сльози радості та вдячності. Зазвичай не можна радіти чиїйсь загибелі, але смерть такої тварюки викликає ейфорію й щастя.

– Дякую Вам Ларо за побажання, але вони вже здійснилися. Хочу повідати Вам про зміни в особистому житті. Минулого року я зустрів ще одну красуню та одружився з нею й тепер у нас підростає маленька донечка. Я дуже щасливий тато і чоловік.

– Господи, Вікторе! То виходить, що Бог над нами все-таки є? Я за Вас безмежно рада! Сьогодні дуже дивний день, бо я отримала відразу дві неймовірно прекрасні звістки, – не стрималася Лара, адже відчувала, що розмовляє з рідним братом, якого в неї ніколи не було.

– А яка друга? – поцікавився Коршунов і не розумів: хіба може бути щось краще за його новини?

– Сьогодні один дуже дорогий мені чоловік освідчився, а я дурна його прогнала... – продовжувала відверто каятися дівчина.

– Навіщо, Ларо? Якщо вже Вам хтось став дорогим, то він точно на це заслуговує. Прошу Вас: поверніть людині щастя і Ви дізнаєтесь, як це прекрасно – кохати й бути коханим. Нічого важливішого немає на землі: тільки наші дорогі й кохані. Пообіцяйте мені, що повернете його собі, а коли станете одним цілим, я запрошую вас в гості. Тоді в Одесі не буде кращих гостей, ніж ви. Я говорю без пафосу, абсолютно серйозно.

– Вікторе, Ви якийсь неземний. Раніше в житті б не повірила, що бувають такі копи. Я клянуся Вам, що зроблю як радите мені, бо сама цього дуже хочу. І за запрошення дякую! Правда, шум моря з моєю головою поки не дружить, але я постараюся це змінити. Бережіть себе, рятівнику слабких! А ще, не сприйміть за дикість, залишаймося на зв’язку?

– Чому ж дикість? Я радий, Ларисо! Ви бережіть себе і кохання...

Так закінчилась щира розмова двох різних людей, яких зблизила торішня страшна пригода біля моря, а тепер між ними жила міцна дружба.

Розділ 11. Кохання допоможе

Через кілька днів батьки таки послухалися Лари, запхали валізи до таксі та взяли курс на сонячну Грецію, щоб позасмагати на березі Середземного моря.

Ларочка з Сантою як зазвичай вийшла погуляти до скверу. Дівчина тяжко зітхнула й пригадала, як днями образила бідолашного Іллю. Вона давно здогадувалась, що в них взаємні почуття, але чоловік тримався мужньо тому, що був її лікарем і хотів допомогти. Та коли дивився Ларисі в очі, вони промовляли стільки, що ніякі професійні заборони не могли втамувати тих його мовчазних слів.

Наразі їй здалося, що марить. Адже недалечко стояв Ілля та серйозно дивився на неї. Лариса протерла очі, але він не зник. Тільки тепер дівчина зрозуміла, що лікар насправді стоїть поруч. Бідолашна повільно піднялась, а потім зробила кілька кроків і кинулась в його обійми.

Вона обвила його шию рученятами й притулилася всім тілом так, наче уві сні, щоб він не зник. А її лікар та художник лагідно оповив Ларису руками й пригорнувся щокою до дівочого волосся. Вони обоє досі мовчали. Вперше після страхіть, що спричинила їй тварина чоловічої статі, Лара довірливо слухала серце дорогого їй чоловіка. Вона прикрила очі й відчувала: наскільки їй спокійно в його тихих обіймах.

– Чому ти тут? Я ж прогнала... – першою спитала дівчина.

– Ти не проганяла, а кликала. Я чув. Пам’ятаєш: хто я? Трішечки чародій і трішечки художник. Я нікуди не піду, бо потрібен твоїй душі, а прекрасна Лариса може мене проганяти. Тільки я знову приходитиму, бо хочу бути поруч, – щиро відповів їй Ілля й тихенько цілував пухнасте шовкове волосся.

– Дивно, але я тебе зовсім не боюся. Чарівнику, ти мене загіпнозував? – серйозно не розуміла ще свого стану Лара.

– Так, цей гіпноз називається коханням. Навіть якщо я тобі байдужий, моїх почуттів досить для нас двох, – тримав її в обіймах він і поки сам боявся та не вірив, що Лариса не відсахнулась, адже говорила вона поки нестабільно й тривожно.

– Який же ти розумний, лікарю, й зовсім дурний. Нас познайомило та зблизило моє горе, але ти зцілив мою хвору душу і вклав до неї своє добро. Я навіки вдячна тобі за це. Тільки зараз відчуваю зовсім не вдячність. Я кохаю тебе так само сильно, як ти мене і це неймовірне блаженство, – тепер впевнено сказала дівчина.

Поруч з ними, під ногами, крутився песик Санта. Він то намагався заглянути їм в очі, то просто віддано мостився до ніг і виглядало це неповторно! Парочка закоханих молодих людей, що обіймалися й не звертали ніякої уваги на перехожих, знаходилася під щирою охороною маленького рудого створіння...

– Санта, що ти робиш? – посміхалася Лариса й відчувала всередині найтеплішу ідилію.

– Він так само як і ми тепер переповнений гормоном щастя. Це видають його очі, подивись, – сказав щось розумне Ілля, а Лариса просто тонула в його погляді й перепитала:

– Як ти кажеш? Гормон щастя? То ось він який. Я десь читала, що він активується, коли їси щось смачне або солодке. Але тепер я дійсно чую солодощі у собі... Ти мій гормон щастя, – не приховуючи нічого, відчайдушно розповідала дівчина Іллі все, що ховалося в душі та від її слів лікар сам був десь за хмарами.

– Ларочко, я тепер цілком складаюся з тієї формули й хочу більшого, але боюся, – щиро зізнався чоловік.

– А я НІ. Ходімо додому. Мені треба Санту погодувати та й ти щось хочеш мені розповісти, – зачаровано посміхалася Лара, наче не була рік тому серед темряви злих світів.

– А що на це скажуть твої батьки? – ох вже ці прагматичні й логічні чоловіки!

– Їм наразі не до мене, вони засмагають на пляжі в Греції. Правда телефонують регулярно та стримано обходять розповіді про принади морів. Іллюшо, не бійся мене, пішли. Коли що, тебе мій руденький дружок захистить, – безтурботно жартувала щаслива дівчина.

– Добре, якщо так... – збуджено зітхнув лікар і розумів, що на цьому його практика закінчилась та абсолютно не жалкував.

Вдома Лариса насипала песикові їжі й пішла готувати каву. Ілля роздивився житло принцеси й тихо сів у куточку кухні. Вони попили кави з домашнім печивом, а потім дівчина сама підійшла до лікаря дуже близько й запитала:

– Докторе, а чи немає у Вас якихось лікувальних поцілунків?

І знову Ілля не вірив та не розумів, як себе вести. Він давно й божевільно хотів з цією красунею всього на світі. Але ж дівчина пережила страшні випробування й він повинен бути таким, щоб не нагадати їй той біль та не образити нічим.

Він сидячи обійняв її стан та уважно подивився в красиві збуджені очі. Потім підвівся тому, що більше не міг тримати у собі почуття й лише на мить доторкнувся до солодких губ.

– Ще... – попросила вона.

Ілля заплющив очі, тяжко зітхнув і припав до губ коханої тихим п’янким поцілунком та чекав на її реакцію. Але Лариса міцніше обвила шию чоловіка руками й віддалася накопиченим почуттям пристрасно та вільно. Ілля тихесенько пестив все її тіло, а дівчина вслухалася в його ніжність і точно чекала чогось більшого.

– Ларочко, я не впевнений, що можу дозволити собі...

Тепер вона приклала пальчик до його вуст і подивилася вогняним поглядом в саму душу:

– Іллюшо, перестань. Я впевнена, що дуже хочу бути щасливою саме з тобою.

– О, Господи! Допоможи мені стати таким, якого ти хочеш. Нехай кохання допоможе, – прошепотів лікар і забув про свою медичну присягу.

На небі вже висипала ціла купа зірок, а Лариса не могла відірватися від Іллі. Вона довірливо тулилася до нього й посміхалась якимось власним спогадам чи думкам? Потім взяла його долоню та уважно подивилася на лінії руки.

– Мій Боже, і де ж тут я? – зачаровано спитала та доповнила: – Скажи: навіщо Богові чайка?

– Щоб бути щасливим, – відповів їй Ілля.

– Тобто ти знаєш значення свого імені? І також знаєш, що ти фортеця Господня?

– Пташко моя, та то люди все придумали, щоб було чим думки зайняти. А мені достатньо на все життя лише імені з твоїх уст, – палали щастям його очі.

– Якого саме? Воно завжди буде твоїм, – пообіцяла Лариса.

– Коханий. Більшого мені не треба, – щиро зізнався чоловік.

– Коханий мій - віднині й довіку. А ще ти мій неймовірний гормон щастя. Тепер я відчуваю його у собі, – танула в блаженстві красива юна жінка і здавалося більше ніякі спогади не повернуть її світ до темних подій.

ЕПІЛОГ

Наступного дня Лариса з Іллею подали заяву до РАЦСу. І не тому, що лікар не міг мати особистих стосунків зі своєю пацієнткою, а тому, що жити нарізно вони тепер більше не змогли б. Ларочка взяла Санту, деякі свої речі та переїхала до Іллі. Песик трішки посумував за старим місцем проживання, але поруч була улюблена господиня, а ще той неймовірно лагідний чоловік, що часто бавився з ним наче з дитиною. То яка різниця: в якому куточку лежатиме його затишний килимок?

Телефоном Лариса нічого не сказала батькам, але зустрічати засмаглих предків у Бориспіль – чарівна парочка закоханих поїхала разом. Саме там теща вперше побачила лікаря Іллю в якості свого майбутнього зятя. Як годиться (у цій ролі) жінка повиступала трохи, але страшенно зраділа не тільки тому, що донька знайшла свого судженого, а й звісно професіоналу, котрий добре піклуватиметься про її нещасну дівчинку.

Від пишного весілля наречені відмовились і свято пройшло скромно, по-домашньому. А ще батьки Бабичі дуже переживали, що Київ хоч і велике місто, але вірогідність випадкової зустрічі з небажаними знайомими тут інколи досягає 100%. Ну, а для Лариси та Іллі набагато важливішим було їх блаженне Кохання й економія сімейного бюджету, заради давно запланованої поїздки до моря.

Всі пам’ятають, як дівчина мужньо боролася зі своїми страхами та боялась покохати. Але її одеський янгол-охоронець, з власного досвіду, порадив не відмовлятися від щедрого дарунка долі та безстрашно відкрити душу для прекрасних почуттів. Тоді ж, далекоглядний патрульний запросив майбутніх молодят, у шлюбну подорож, до свого міста.

Так гарячого місяця серпня, Лариса з Іллею сіли до авто та й помчали дорогами України на зустріч з людьми, що здається стануть їх щирими друзями. Звісно вони взяли з собою неодмінного члена родини – спанієля Санту. А на гамірному Одеському вокзалі, як і обіцяв, молодят зустрічав старший сержант патрульної поліції – Віктор Коршунов.

Йому неймовірно сподобався вибір Лариси. Сержант відверто сказав про це Іллі відразу та повторював потім часто, упродовж багатьох років їх доброї родинної дружби. І його проста дружина Стефа потоваришувала з красивою київською принцесою, бо навіть не знала, що якийсь час та перебувала в статусі суперниці, правда лише в голові самого Віктора.

Дні стояли, як завжди, спекотні й на пляжах вдень яблуку не було де впасти. Через це одесити завжди приходили до моря з дітками тоді, коли сонце вже сіло, а на небі висипали тисячі зірок. Місячна доріжка підсвічувала море й тому воно здавалося казковим та трішки багряним.

Ось і зараз компанія з чотирьох осіб, з маленькою дівчинкою на руках та рудим кучерявим песиком на повідку, з’явилася на березі моря. Цієї пори штормів майже ніколи не бувало. Море монотонно хлюпало маленькими хвилями об берег та гостинно манило зайти.

Здається ці щасливці вирішили влаштувати на березі святкову вечерю. Дівчата з дому принесли запашні зелені салати, а чоловіки вже хазяйновито крутилися біля мангала та піклувалися про шашлик.

Крихітна донька Віктора й Стефи вже вміла трішки тупцяти сама, а батьки прискіпливо слідкували за її першим знайомством з поверхнею землі, але давали дитині можливість самій розібратись: де й коли впасти на колінця чи весело всістись на попу. Адже навколо був пісок і дитина моря могла знайомитися з ним так, як того хотіла.

А ще вона так швидко й невимушено потоваришувала з Сантою, що взагалі інколи не можна було зрозуміти - хто є хто? Вони по черзі каталися одне на одному та валялись у піску, наче навіжені. Батьки лише зрідка бігали відігнати цих шалапутів від води, й на узбережжі весь час чувся щасливий сміх.

Лариса довго поглядала в бік моря та ось вона наважилася й пішла до води. Як не дивно, сьогодні на небосхилі теж висів красивий повний місяць. Але молода, неймовірно закохана й щаслива жінка, не мала абсолютно ніяких сумнівів, що сьогоднішні хвильки принесуть їй лише задоволення. Вона сміливо зайшла до води та замріяно дивилася вдалечінь.

Як безпосередні учасники наслідків її страшних подій - Ілля з Віктором мовчки уважно спостерігали за тим, що діється й обидва були готові будь-якої миті прийти Ларисі на допомогу. Та вона постояла трохи у воді, потім нахилилась і вмилася так, наче хотіла помиритися й поріднитися з ним. Так, воно було солоне й пахло йодом та це вже зовсім не лякало її! Скоріше за все умиротворювало...

Коли на великому пляжному килимі посередині вже був облаштований щедрий стіл, а по колу розсілися добрі друзі, Віктор підвівся й стоячи на колінах, з келихом вина у руці, виголосив тост:

– Дорогі мої столичні гості - Ларисо та Ілля, моя маленька щаслива родино й ти рудий красеню! Я обрав життя, котрим не варто вихвалятись, але саме в ньому я зустрів усіх вас і з того став неймовірно щасливим! Раніше в мене був лише вірний напарник Гоша та порушники на дорогах, а потім поступово почали з’являтися ви і я зрозумів, що живу не даремно. Дякую за моє щастя та бажаю молодим скоро відчути ще одне неперевершене блаженство. Ось це! – Віктор показав на свою доньку та продовжив: – Ларисо, до свого щастя ти йшла тяжким шляхом, але я радий, що поруч з тобою саме Він і сьогодні всі ми бачили, як ти остаточно повернулася до моря... Перепрошую за довгий тост, але він від усієї моєї душі! Будьмо здорові!!!

Келихи схрестили та повинні були випити смачного одеського вина до дна, а Лариса пригубила й попросила вибачення:

– Дякуємо вам, Стефочко й Вікторе, за щирість і любов! Ми поруч з вами дуже щасливі та й випила б за такий тост я до самого дна, але не можу. Я мовчала й навіть мій коханий лікар ще не знає про це. Але саме в чарівній компанії я рада сповістити, що вже виконую твою другу заповідь, рятівнику. Сподіваюсь, що місяців через вісім ми почнемо наздоганяти вас у прагненні про ось таке блаженство...

– Ларочко!!! – кинувся обіймати дружину Ілля, а Віктор зі Стефою теж розчулено обійнялися та розуміли, що Лариса впевнено йде на поправку, адже вирішила стати мамою.

– Люди! Так це ж прекрасно, неймовірно, божевільно... За це точно треба випити!!! Взагалі-то я непитущий, скажи Стефонько? Але сьогодні я точно нап’юся, – шалів одеський захисник та знову наливав вино у келихи.

Після такої життєрадісної звістки компанія розвеселилась ще більше. Сержант поліції вже дійсно трохи захмелів, але не від вина, а від загального піднесення та захоплено спитав:

– Молодята, а слабо пообіцяти, що зробите мене кумом?

– Чому ж ні? – перетнулись поглядами шоковані щастям майбутні батьки, й Лариса впевнено доповнила: – Ми не тільки попросимо тебе бути нашим кумом, а ще й назвемо дитятко на твою честь. Тим більше, що Віктор чи Вікторія – обирати дуже легко. Все одно то буде наша Перемога!

– Ур-а-а!!! – краще ніж на будь-якому параді виголосив Віктор, а дружина прикрила йому губи рукою та ввічливо попросила:

– Друзі, перепрошую, але він у мене дуже щирий. Та саме за це я його неймовірно кохаю...

Наразі хтось зітхне та скаже: «Боже, яка вигадка!»

Може й так, а може й ні? Просто добрим людям в цьому житті зустрітися дуже непросто! І відбувається це тому, що поганого в нашому світі набагато більше. Часто знадобиться пройти через страшні муки чи напівсмерть, щоб доля згодилась нагородити зустріччю саме з добрими людьми. Така вона – життєва істина. Хоча кожен має право розуміти цю історію по-своєму.