Влада Клімова - Гормон щастя, Влада Клімова

Розділ 11. Кохання допоможе

Через кілька днів батьки таки послухалися Лари, запхали валізи до таксі та взяли курс на сонячну Грецію, щоб позасмагати на березі Середземного моря.

Ларочка з Сантою як зазвичай вийшла погуляти до скверу. Дівчина тяжко зітхнула й пригадала, як днями образила бідолашного Іллю. Вона давно здогадувалась, що в них взаємні почуття, але чоловік тримався мужньо тому, що був її лікарем і хотів допомогти. Та коли дивився Ларисі в очі, вони промовляли стільки, що ніякі професійні заборони не могли втамувати тих його мовчазних слів.

Наразі їй здалося, що марить. Адже недалечко стояв Ілля та серйозно дивився на неї. Лариса протерла очі, але він не зник. Тільки тепер дівчина зрозуміла, що лікар насправді стоїть поруч. Бідолашна повільно піднялась, а потім зробила кілька кроків і кинулась в його обійми.

Вона обвила його шию рученятами й притулилася всім тілом так, наче уві сні, щоб він не зник. А її лікар та художник лагідно оповив Ларису руками й пригорнувся щокою до дівочого волосся. Вони обоє досі мовчали. Вперше після страхіть, що спричинила їй тварина чоловічої статі, Лара довірливо слухала серце дорогого їй чоловіка. Вона прикрила очі й відчувала: наскільки їй спокійно в його тихих обіймах.

– Чому ти тут? Я ж прогнала... – першою спитала дівчина.

– Ти не проганяла, а кликала. Я чув. Пам’ятаєш: хто я? Трішечки чародій і трішечки художник. Я нікуди не піду, бо потрібен твоїй душі, а прекрасна Лариса може мене проганяти. Тільки я знову приходитиму, бо хочу бути поруч, – щиро відповів їй Ілля й тихенько цілував пухнасте шовкове волосся.

– Дивно, але я тебе зовсім не боюся. Чарівнику, ти мене загіпнозував? – серйозно не розуміла ще свого стану Лара.

– Так, цей гіпноз називається коханням. Навіть якщо я тобі байдужий, моїх почуттів досить для нас двох, – тримав її в обіймах він і поки сам боявся та не вірив, що Лариса не відсахнулась, адже говорила вона поки нестабільно й тривожно.

– Який же ти розумний, лікарю, й зовсім дурний. Нас познайомило та зблизило моє горе, але ти зцілив мою хвору душу і вклав до неї своє добро. Я навіки вдячна тобі за це. Тільки зараз відчуваю зовсім не вдячність. Я кохаю тебе так само сильно, як ти мене і це неймовірне блаженство, – тепер впевнено сказала дівчина.

Поруч з ними, під ногами, крутився песик Санта. Він то намагався заглянути їм в очі, то просто віддано мостився до ніг і виглядало це неповторно! Парочка закоханих молодих людей, що обіймалися й не звертали ніякої уваги на перехожих, знаходилася під щирою охороною маленького рудого створіння...

– Санта, що ти робиш? – посміхалася Лариса й відчувала всередині найтеплішу ідилію.

– Він так само як і ми тепер переповнений гормоном щастя. Це видають його очі, подивись, – сказав щось розумне Ілля, а Лариса просто тонула в його погляді й перепитала:

– Як ти кажеш? Гормон щастя? То ось він який. Я десь читала, що він активується, коли їси щось смачне або солодке. Але тепер я дійсно чую солодощі у собі... Ти мій гормон щастя, – не приховуючи нічого, відчайдушно розповідала дівчина Іллі все, що ховалося в душі та від її слів лікар сам був десь за хмарами.

– Ларочко, я тепер цілком складаюся з тієї формули й хочу більшого, але боюся, – щиро зізнався чоловік.

– А я НІ. Ходімо додому. Мені треба Санту погодувати та й ти щось хочеш мені розповісти, – зачаровано посміхалася Лара, наче не була рік тому серед темряви злих світів.

– А що на це скажуть твої батьки? – ох вже ці прагматичні й логічні чоловіки!

– Їм наразі не до мене, вони засмагають на пляжі в Греції. Правда телефонують регулярно та стримано обходять розповіді про принади морів. Іллюшо, не бійся мене, пішли. Коли що, тебе мій руденький дружок захистить, – безтурботно жартувала щаслива дівчина.

– Добре, якщо так... – збуджено зітхнув лікар і розумів, що на цьому його практика закінчилась та абсолютно не жалкував.

Вдома Лариса насипала песикові їжі й пішла готувати каву. Ілля роздивився житло принцеси й тихо сів у куточку кухні. Вони попили кави з домашнім печивом, а потім дівчина сама підійшла до лікаря дуже близько й запитала:

– Докторе, а чи немає у Вас якихось лікувальних поцілунків?

І знову Ілля не вірив та не розумів, як себе вести. Він давно й божевільно хотів з цією красунею всього на світі. Але ж дівчина пережила страшні випробування й він повинен бути таким, щоб не нагадати їй той біль та не образити нічим.

Він сидячи обійняв її стан та уважно подивився в красиві збуджені очі. Потім підвівся тому, що більше не міг тримати у собі почуття й лише на мить доторкнувся до солодких губ.

– Ще... – попросила вона.

Ілля заплющив очі, тяжко зітхнув і припав до губ коханої тихим п’янким поцілунком та чекав на її реакцію. Але Лариса міцніше обвила шию чоловіка руками й віддалася накопиченим почуттям пристрасно та вільно. Ілля тихесенько пестив все її тіло, а дівчина вслухалася в його ніжність і точно чекала чогось більшого.

– Ларочко, я не впевнений, що можу дозволити собі...

Тепер вона приклала пальчик до його вуст і подивилася вогняним поглядом в саму душу:

– Іллюшо, перестань. Я впевнена, що дуже хочу бути щасливою саме з тобою.

– О, Господи! Допоможи мені стати таким, якого ти хочеш. Нехай кохання допоможе, – прошепотів лікар і забув про свою медичну присягу.

На небі вже висипала ціла купа зірок, а Лариса не могла відірватися від Іллі. Вона довірливо тулилася до нього й посміхалась якимось власним спогадам чи думкам? Потім взяла його долоню та уважно подивилася на лінії руки.

– Мій Боже, і де ж тут я? – зачаровано спитала та доповнила: – Скажи: навіщо Богові чайка?

– Щоб бути щасливим, – відповів їй Ілля.

– Тобто ти знаєш значення свого імені? І також знаєш, що ти фортеця Господня?

– Пташко моя, та то люди все придумали, щоб було чим думки зайняти. А мені достатньо на все життя лише імені з твоїх уст, – палали щастям його очі.

– Якого саме? Воно завжди буде твоїм, – пообіцяла Лариса.

– Коханий. Більшого мені не треба, – щиро зізнався чоловік.

– Коханий мій - віднині й довіку. А ще ти мій неймовірний гормон щастя. Тепер я відчуваю його у собі, – танула в блаженстві красива юна жінка і здавалося більше ніякі спогади не повернуть її світ до темних подій.

ЕПІЛОГ

Наступного дня Лариса з Іллею подали заяву до РАЦСу. І не тому, що лікар не міг мати особистих стосунків зі своєю пацієнткою, а тому, що жити нарізно вони тепер більше не змогли б. Ларочка взяла Санту, деякі свої речі та переїхала до Іллі. Песик трішки посумував за старим місцем проживання, але поруч була улюблена господиня, а ще той неймовірно лагідний чоловік, що часто бавився з ним наче з дитиною. То яка різниця: в якому куточку лежатиме його затишний килимок?

Телефоном Лариса нічого не сказала батькам, але зустрічати засмаглих предків у Бориспіль – чарівна парочка закоханих поїхала разом. Саме там теща вперше побачила лікаря Іллю в якості свого майбутнього зятя. Як годиться (у цій ролі) жінка повиступала трохи, але страшенно зраділа не тільки тому, що донька знайшла свого судженого, а й звісно професіоналу, котрий добре піклуватиметься про її нещасну дівчинку.

Від пишного весілля наречені відмовились і свято пройшло скромно, по-домашньому. А ще батьки Бабичі дуже переживали, що Київ хоч і велике місто, але вірогідність випадкової зустрічі з небажаними знайомими тут інколи досягає 100%. Ну, а для Лариси та Іллі набагато важливішим було їх блаженне Кохання й економія сімейного бюджету, заради давно запланованої поїздки до моря.

Всі пам’ятають, як дівчина мужньо боролася зі своїми страхами та боялась покохати. Але її одеський янгол-охоронець, з власного досвіду, порадив не відмовлятися від щедрого дарунка долі та безстрашно відкрити душу для прекрасних почуттів. Тоді ж, далекоглядний патрульний запросив майбутніх молодят, у шлюбну подорож, до свого міста.

Так гарячого місяця серпня, Лариса з Іллею сіли до авто та й помчали дорогами України на зустріч з людьми, що здається стануть їх щирими друзями. Звісно вони взяли з собою неодмінного члена родини – спанієля Санту. А на гамірному Одеському вокзалі, як і обіцяв, молодят зустрічав старший сержант патрульної поліції – Віктор Коршунов.

Йому неймовірно сподобався вибір Лариси. Сержант відверто сказав про це Іллі відразу та повторював потім часто, упродовж багатьох років їх доброї родинної дружби. І його проста дружина Стефа потоваришувала з красивою київською принцесою, бо навіть не знала, що якийсь час та перебувала в статусі суперниці, правда лише в голові самого Віктора.

Дні стояли, як завжди, спекотні й на пляжах вдень яблуку не було де впасти. Через це одесити завжди приходили до моря з дітками тоді, коли сонце вже сіло, а на небі висипали тисячі зірок. Місячна доріжка підсвічувала море й тому воно здавалося казковим та трішки багряним.

Ось і зараз компанія з чотирьох осіб, з маленькою дівчинкою на руках та рудим кучерявим песиком на повідку, з’явилася на березі моря. Цієї пори штормів майже ніколи не бувало. Море монотонно хлюпало маленькими хвилями об берег та гостинно манило зайти.

Здається ці щасливці вирішили влаштувати на березі святкову вечерю. Дівчата з дому принесли запашні зелені салати, а чоловіки вже хазяйновито крутилися біля мангала та піклувалися про шашлик.

Крихітна донька Віктора й Стефи вже вміла трішки тупцяти сама, а батьки прискіпливо слідкували за її першим знайомством з поверхнею землі, але давали дитині можливість самій розібратись: де й коли впасти на колінця чи весело всістись на попу. Адже навколо був пісок і дитина моря могла знайомитися з ним так, як того хотіла.

А ще вона так швидко й невимушено потоваришувала з Сантою, що взагалі інколи не можна було зрозуміти - хто є хто? Вони по черзі каталися одне на одному та валялись у піску, наче навіжені. Батьки лише зрідка бігали відігнати цих шалапутів від води, й на узбережжі весь час чувся щасливий сміх.

Лариса довго поглядала в бік моря та ось вона наважилася й пішла до води. Як не дивно, сьогодні на небосхилі теж висів красивий повний місяць. Але молода, неймовірно закохана й щаслива жінка, не мала абсолютно ніяких сумнівів, що сьогоднішні хвильки принесуть їй лише задоволення. Вона сміливо зайшла до води та замріяно дивилася вдалечінь.

Як безпосередні учасники наслідків її страшних подій - Ілля з Віктором мовчки уважно спостерігали за тим, що діється й обидва були готові будь-якої миті прийти Ларисі на допомогу. Та вона постояла трохи у воді, потім нахилилась і вмилася так, наче хотіла помиритися й поріднитися з ним. Так, воно було солоне й пахло йодом та це вже зовсім не лякало її! Скоріше за все умиротворювало...

Коли на великому пляжному килимі посередині вже був облаштований щедрий стіл, а по колу розсілися добрі друзі, Віктор підвівся й стоячи на колінах, з келихом вина у руці, виголосив тост:

– Дорогі мої столичні гості - Ларисо та Ілля, моя маленька щаслива родино й ти рудий красеню! Я обрав життя, котрим не варто вихвалятись, але саме в ньому я зустрів усіх вас і з того став неймовірно щасливим! Раніше в мене був лише вірний напарник Гоша та порушники на дорогах, а потім поступово почали з’являтися ви і я зрозумів, що живу не даремно. Дякую за моє щастя та бажаю молодим скоро відчути ще одне неперевершене блаженство. Ось це! – Віктор показав на свою доньку та продовжив: – Ларисо, до свого щастя ти йшла тяжким шляхом, але я радий, що поруч з тобою саме Він і сьогодні всі ми бачили, як ти остаточно повернулася до моря... Перепрошую за довгий тост, але він від усієї моєї душі! Будьмо здорові!!!

Келихи схрестили та повинні були випити смачного одеського вина до дна, а Лариса пригубила й попросила вибачення:

– Дякуємо вам, Стефочко й Вікторе, за щирість і любов! Ми поруч з вами дуже щасливі та й випила б за такий тост я до самого дна, але не можу. Я мовчала й навіть мій коханий лікар ще не знає про це. Але саме в чарівній компанії я рада сповістити, що вже виконую твою другу заповідь, рятівнику. Сподіваюсь, що місяців через вісім ми почнемо наздоганяти вас у прагненні про ось таке блаженство...

– Ларочко!!! – кинувся обіймати дружину Ілля, а Віктор зі Стефою теж розчулено обійнялися та розуміли, що Лариса впевнено йде на поправку, адже вирішила стати мамою.

– Люди! Так це ж прекрасно, неймовірно, божевільно... За це точно треба випити!!! Взагалі-то я непитущий, скажи Стефонько? Але сьогодні я точно нап’юся, – шалів одеський захисник та знову наливав вино у келихи.

Після такої життєрадісної звістки компанія розвеселилась ще більше. Сержант поліції вже дійсно трохи захмелів, але не від вина, а від загального піднесення та захоплено спитав:

– Молодята, а слабо пообіцяти, що зробите мене кумом?

– Чому ж ні? – перетнулись поглядами шоковані щастям майбутні батьки, й Лариса впевнено доповнила: – Ми не тільки попросимо тебе бути нашим кумом, а ще й назвемо дитятко на твою честь. Тим більше, що Віктор чи Вікторія – обирати дуже легко. Все одно то буде наша Перемога!

– Ур-а-а!!! – краще ніж на будь-якому параді виголосив Віктор, а дружина прикрила йому губи рукою та ввічливо попросила:

– Друзі, перепрошую, але він у мене дуже щирий. Та саме за це я його неймовірно кохаю...

Наразі хтось зітхне та скаже: «Боже, яка вигадка!»

Може й так, а може й ні? Просто добрим людям в цьому житті зустрітися дуже непросто! І відбувається це тому, що поганого в нашому світі набагато більше. Часто знадобиться пройти через страшні муки чи напівсмерть, щоб доля згодилась нагородити зустріччю саме з добрими людьми. Така вона – життєва істина. Хоча кожен має право розуміти цю історію по-своєму.