Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Детективи » Гормон щастя, Влада Клімова 📚 - Українською

Влада Клімова - Гормон щастя, Влада Клімова

378
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Гормон щастя" автора Влада Клімова. Жанр книги: Детективи.

7
0
+77

Книга «Гормон щастя, Влада Клімова» була написана автором - Влада Клімова. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Гормон щастя, Влада Клімова" в соціальних мережах: 

Давньогрецький філософ колись сказав, що не можна двічі зайти в одну й ту ж воду. Вона зайшла. В буквальному сенсі. Дівчина, що біля моря майже померла та повинна була зненавидіти його навіки, силою кохання й відданості іншої людини, перемогла свої страхи і стала щасливою. Адже все у світі тече й змінюється...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

Розділ 1. Ще жива

Південне сонце вже підіймалось над морем, а заповзятливі курортники намагалися зранку швиденько зайняти кращі місця.

Зашипіла рація, сповіщаючи про новий виклик.

– Дев’ятка, слухаю... – відповів Віктор.

– Прийом, дев’ятий. Спуск на «Дельфін», біля старих сходів, собачники знайшли двох дівчат. Швидка та слідча група вже в дорозі. Підтягуйтеся, може знадобиться ваша допомога.

– Дев'ятий виклик прийняв, – поклав рацію сержант. – Що за ранок? Вмикай сирену. Чого вони пруться до моря так рано? Наче води не бачили.

– Та може й не бачили, – зітхнув напарник Гоша й натиснув на педаль газу. Завила сирена й хлопці помчали по Французькому бульвару, в бік Шампанського провулку.

По сухій траві спускатись було гидко, але ж буває, що лік часу йде на хвилини, тому патрульні з притаманним їм завзяттям, вміло подолали крутий спуск та вже бачили місце пригоди.

Віктор миттю розсунув руками натовп цікавих і тяжко зітхнув. Навіть якби він не служив у полії понад чотири роки, то все одно зрозумів би, що одній з дівчат допомога вже не потрібна. Гарна струнка дівчина лежала неприродно перекошена, а шия розвернута майже на сто вісімдесят градусів...

«Яка тварюка це зробила?» - промайнуло в голові чоловіка, але він на всякий випадок, приклав пальці до сонної артерії та звісно не почув жодного звуку.

– Вік, друга ще жива. Правда ледве дихає... Та де ж ті медики, чорт забирай? – спробував виміряти пульс Гоша й настирливо обвів очима натовп. – Громадяни відпочивальники, у когось з вас є з собою аміак?

Повна леді протиснулася ближче та простягнула пляшечку.

– Тримайте, пане поліціянте. Для себе завжди ношу. А може їй зробити штучне дихання? – порадила дама.

Гоша зиркнув на напарника та знизав плечима й підсунув дівчині під ніс нашатир. Вона закашлялась і знову пішла в сон.

– Та я б з радістю, але ж слідча група за невідповідні дії мене потім живого загризе...

– Давай я! Мені вже байдуже, – нахилився Віктор, адже згадав: як командир підрозділу днями кричав на все управління, що вижене його за некомпетентну поведінку під час затримання злочинців.

А що він може з собою зробити? Коли одного разу ніс на руках вагітну злодійку? А нещодавно взагалі, поки накладав шину на фонтан крові одному грабіжнику, інший встиг надавати його напарникові по голові та й згинув у невідомому напрямку. Але хлопці не жалілись і зараз теж намагалися повернути до життя скалічене молоде створіння.

Поки вони «порушували» інструкції – приперлись таки медики.

– Відійшли всі! Миттю, відійшли! Панове поліціянти, заберіть цей натовп геть, дайте попрацювати, – скомандувала жінка-лікар і відкрила свою «чарівну» валізу, а Віктор з Гошею почали відтісняти людей якомога далі.

Скоро приїхала оперативно-слідча група й наказала розігнати людей та обнести місце злочину стрічкою.

– От що я тут знайду? Затоптали ж усе, наче стадо баранів! – явно не виспався відомий у місті оперативний слідчий та невдоволено зиркнув на Віктора. – Звісно, Коршунов тут як тут. Знову порушує все на світі! Чого ви тут товклися, непутящі?

– Пане капітане, а нічого, що дівчина поки жива й ми намагалися їй допомогти? Чи Вам лише відбитки важливі? – злісно огризнувся Віктор.

– Поговори мені, сержанте! Я твоєму керівництву рапорт обов’язково накатаю. Ось тільки до управління доїду.

– Та на здоров’я, до колекції буде. Може Ви ще й пошукаєте якісь сліди тварюки, що це з нашими гостями зробила? Чи лише рапорт напишете? – розійшовся в суперечці зі старшим по званню сержант.

– Все-все! Працюйте, пане капітане. Ми заважати не будемо. Вік, пішли по спуску пройдемося, може щось знайдемо. Дозвольте виконувати? – відштовхував, подалі від гріха, Коршунова напарник.

– Пройдіться. Собачих какашок назбирайте. Та займіться вже хоч чимось, бездарі! – гордовито погодився слідчий. Він стояв з байдужим виразом обличчя й замріяно вдивлявся, як над морем розсіюється ранковий туман. Потім солодко потягнувся та почав огляд тіла мертвої дівчини.

А живу медики вже поклали на ноші та й понесли нагору до швидкої, щоб відвезти в лікарню.

Розділ 2. Воно солоне

Одеські лікарі почаклували трохи та вправно привели тіло дівчини до нормального стану. Адже від сухої трави на молодій шкірі залишилася купа синців та порізів. Після хірургічного втручання постраждала вийшла з наркозу й нічогісінько не пам'ятала. Вона не знала: ні хто вона така, ні де й чого знаходиться. Можливо від шоку, а може зловмисник бив її по голові? Результат дасть томограма, але хвору вирішили поки не переміщувати.

Звісно знадобиться ще багато аналізів, щоб визначити наявність інфекцій чи хвороб, які злочинець міг занести в її організм. Приходив психолог та нічого путнього з пам’яттю бідолашної зробити не зміг. Вона лише дивно посміхалася й повторювала:

– Море... Воно солоне.

Екіпаж патрульних, що першим прибув на місце злочину не покарали, а навпаки похвалили й черговий рапорт слідчого на сержанта Коршунова пішов до шухляди його начальника. Хлопці телефонували до міської лікарні й запитували про стан постраждалої, але їм відповіли, що він стабільно тяжкий і немає ніяких позитивних зрушень. Та того ж дня патрульні першими прибули на страшну ДТП, де ситуація виглядала набагато гіршою й поліціянти продовжили свою важку та необхідну службу в звичайному напруженому ритмі.

Слідак все ж добре знав свою роботу й уже передав інформацію пошуку місцевим дільничим. Ті показували жителям Приморського району фото дівчат та намагалися з’ясувати: де і в кого вони винаймали помешкання. Адже нещасні були явно гостями славного міста Одеси й хтось з бабусь на лавочках обов’язково повинен був їх бачити. Дивно, що про насильника ніхто нічого не чув.

«Слава Богу, що не серія!» - так вважали всі, хто займався даною справою. Але саме цим висловом напросилися на біду, бо через кілька днів трохи далі в кущах Чкаловського пляжу знову знайшли мертву жінку, з аналогічними ознаками насилля.

Тепер вже оперативники рили землю, як могли. Власне причина в тому, що від весни й до самісінької осені будь-яке курортне місто просто кишить відпочивальниками й вони, разом з місцевими жителями, порушують всі писані й неписані закони. Виходить шукати голку в стозі сіна набагато легше, ніж розслідувати літні злочини.

Наразі дільничий сів у тіні каштана та й попивав воду з пляшки, бо спека стояла неймовірна. Зі старої хрущівки вийшла бабуня з кошиком, повним випраної білизни й попрямувала до мотузок, натягнутих між деревами, але офіцер громади її ввічливо зупинив.

– Бог в поміч! Ой, як же Ви мені потрібні, Семенівно! Адже Ви більше за мене про всіх знаєте. Прошу Вас, на одну хвилинку. Я вже заходив, але Вас вдома не було.

– Не було. На дачі весь тиждень працювала. Ось тільки повернулася, а прання зібралося море, – бідкалася жінка й дільничий як про море почув, аж насупився. От не було б у них цього дива, то й напасті до міста не так чіплялися б! – А шо Ви від мене хочете?

– Ось подивіться на ці фото, будь ласка. Може бачили десь дівчат? – знав, що нічого не вигорить чоловік, але на всякий випадок, працював до кінця. Жінка швиденько начепила окуляри, що висіли на грудях, уважно глянула й навіть перехрестилася:

– О, Господи! Так це ж Таміла й Лариса... Вони в мене два тижні кімнату знімали. Шо неправильно закінчився їх курортний відпочинок? Боже-милий! Невже обох відразу?

1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гормон щастя, Влада Клімова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Гормон щастя, Влада Клімова» жанру - Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Гормон щастя, Влада Клімова"