Мігель де Карріон - Грішниці. Сфінкс

Згодом вона схаменулась, але було вже пізно. Коли Рохеліо знову попросив грошей, стара пристрашила його, що приїде до Нью-Йорка з невісткою і внучкою, якщо він негайно не повернеться. Рохеліо не міг далі обманювати матір, до того ж і Тереса вимагала, щоб він повернувся до законної сім'ї. Нарешті, урвавши ще кілька днів, закохані відпливли на Сантьяго-де-Куба, і звідти Рохеліо написав сім'ї, щоб його зустріли. Мати жахнулась, коли дізналася, що син розтринькав майже двадцять тисяч песо і не привіз навіть маленького парового плуга, про який писав у листах. Чого ж він їздив туди? Звичайно, вона мучилась і страждала, але мовчала, як і тоді, коли був живий чоловік. Рохеліо заорендував ферму недалеко від міста і влаштував там Тересу; мати, дружина й дочка, заспокоєні його поверненням, лишились у місті. Так юнак, якому ледве сповнилося двадцять років, став двоєженцем. Рохеліо точно розподілив час між обома жінками — сама ж бо Тереса вимагала цього. «Я беру собі те, що мені належить, — думала дивна дівчина. — І сплачую жертвою. Вона має сім'ю і права дружини… Я маю серце й кохання… Хай кожен бере своє. Це справедливо».

Такі міркування давали змогу Тересі жити спокійно, без докорів сумління. Чесно і щиро казала вона про це й коханому.

— Якщо чоловік розлюбить одну жінку, то його неодмінно привабить інша. Якби ти не зустрів мене, то покохав би схожу на мене… Я не виключаю й себе з цього правила. Якщо завтра ти зустрінеш кращу… що ж… так воно й буде. Я все роблю від щирого серця і бажаю тільки одного — щоб наша любов не була схожа на інші. Ми повинні сказати чесно і про розлуку, якщо дійде до цього. З жінками, котрі мислять так, як я, не треба лицемірствувати. — І, пильно дивлячись на юнака, наче хотіла зазирнути йому в душу, питала: — Клянешся, що скажеш, коли я тобі набридну?

Він усміхаючись клявся, а вона серйозно казала, ховаючи під віями вогонь гарячих очей:

— Я теж клянусь тобі в цьому!

Невдовзі Рохеліо переконався, що жити по черзі у двох домах зовсім непогано. Він був задоволений собою. Люди заздрили багатству, яким він похвалявся, і гомоніли про дивовижну вроду його коханки, котру мало хто бачив, бо Тереса майже не виходила з дому. Про них розповідали легенди, і провінціальна молодь, зіпсута політиканством, розпустою та корупцією, вбачала в Рохеліо такого собі романтичного героя і брала його за взірець для наслідування. Це загальне захоплення підносило молодика у власних очах. Він був безмежно щасливий і не відмовився б од свого життя навіть задля королівської корони. Кінець кінцем він і сам повірив у своє призначення вершити великі діла і тішився цим, ревно дбаючи, щоб його жовті черевики завжди блищали, костюми були пошиті за найновішою столичною модою, а сомбреро й панами, в яких він особливо кохався, не мали собі рівних. Його милі юнацькі вусики стали бундючні й шорсткі, наче в справжнього завойовника. Маючи коханку, яка душі в ньому не чула, він, проте, заводив легковажні знайомства й з іншими жінками і подеколи домагався в них успіху. Його анітрохи не турбувало те, що чутки про його амурні пригоди можуть дійти до Тереси й завдати їй болю.

Так минали тижні й місяці. Рохеліо, немов у солодкому сні, не помічав, як збігає час, і не лічив годин. Навколишнє життя неначе проходило повз нього, зовсім його не зачіпаючи. А тим часом були в цьому житті прикрі й сумні події. Маленька дочка Рохеліо захворіла і вже багато днів лежала в ліжку, безпорадна й немічна, із скарлюченою ніжкою, яку відтягувала важка свинцева плитка, підвішена на мотузці через коліщатко. За цей же час Тереса подарувала йому двійко міцних і здорових синочків.

Що ж до справ, то він ніколи не ставився до них поважно, і вони йшли все гірше й гірше, на превеликий жаль старої матері, яка страждала мовчки й не дорікала синові ані словом. Рохеліо їздив верхи, розводив мисливських собак і бойових півнів, подовгу спав у гамаку під повіткою і не посіяв ще жодної зернини кави. Виправдувався тим, що взявся буцімто за безглузду працю, а насправді був цілковитий невіглас у сільському господарстві. Здоров'я — ось його багатство, казав тепер він. Нехай працюють інші, а він пожинатиме прибутки. Простодушна мати дуже хотіла б вірити тому, що він вигадував, але дедалі дужче мучилась від душевного болю, бо вже знала всю правду про життя свого одинака. Гідність не дозволяла їй говорити про такі речі, і бідолашна жінка робила все можливе, щоб невістка не дізналася про те, що було відоме всьому місту.

Дружина Рохеліо сліпо наслідувала свекруху, дивилась на світ її очима й не мала власної думки в домі, до якого ввійшла тільки з її ласки. А тим часом добра бабуся марніла на очах, підточена таємним стражданням від невдач сина, якого вона примусила одружитись, та болем од страшного гріха, що його він вчинив, завівши коханку й приживши з нею незаконних дітей. І десь через рік після народження другого сина Рохеліо на благородне обличчя цієї страдниці впала тінь смерті. Вона злягла і за кілька тижнів згасла так само тихо й спокійно, як і жила.

Рохеліо трохи поплакав за матір'ю і незабаром знову подався на свою плантацію. Але він і сам уже стомився грати цю дурну комедію. І ось одного дня, зустрічаючи своє тридцятиріччя, виразно усвідомив, що остаточно збанкрутував і що його шкіра давно втратила звабливу свіжість, якою він так пишався замолоду. Він прокляв агрономію, поспішно згорнув свої справи і, підшукавши для Тереси нове помешкання, повернувся з нею до міста. Мав намір удатися в політику, сподіваючись у такий спосіб за короткий час вернути все, що втратив. Відтоді він почав ділити ночі між двома жінками. Уже не залишався на кілька днів по черзі в кожному домі, бо не міг посилатися на далеку дорогу. Гаяв надвечірні години, блукаючи по місту, а потім ішов до коханки. Невдовзі після півночі Тереса будила його, і він біг до найнятого на місяць автомобіля, що чекав на нього й відвозив додому. Покидав одне тепле ліжко, щоб лягти в друге. Попервах почувався трохи ніяково, потім звик.