Марина Вітер - Тінь графського серця, Марина Вітер

                Минуло кілька днів.

          Сонце вже не здавалося ворожим, коли його проміння спадало на замок у долині. Альдеран стояв на балконі, дивлячись на старе родинне володіння. Його пальці стискали листа, написаного власноруч: звернення до батька, яке він колись клявся ніколи не надсилати.

"…може, ми були ворогами, бо обидва хотіли бути правими. Але я більше не хочу перемагати. Я хочу розуміти…"

         Йому було лячно, але вперше — не самотньо.

У бібліотеці Еліана розбирала старі документи. Серед них — записи її батька про Орден, карту до іншої, невідомої локації, і вказівки щодо "чорного дзеркала" — артефакту, що може показати майбутнє.

         Вона не помітила, як Альдеран став у дверях. Він не говорив, просто спостерігав. Її рухи, світло у волоссі, зосереджений погляд — усе це раніше його лякало. Бо було справжнім.

         Тепер — він лише тихо запитав:

— Якщо я запрошую тебе залишитись — як рівну, не як гостю… ти скажеш "так"?

       Еліана усміхнулася. І поклала руку поверх його.

— Якщо запрошуєш — то я вже залишилась.

       А Раймон зник.

      Він поїхав вночі, залишивши лише записку: "Цього разу я обираю не помсту. Я обираю дорогу. Ми ще зустрінемось. Можливо — на одній стороні."

       Альдеран довго тримав цей клаптик у кишені. Бо знав — справжні вороги не завжди мають мечі. Часто — лише спільне минуле.

               Останні сцени:

— В замку відкрито школу для сиріт, яку фінансує новостворений фонд "Срібна віра".
— Альдеран відмовляється від частини спадку, передаючи землю місцевим селянам, викликаючи шок у дворян.
— Еліана веде розслідування, яке натякає на існування ще одного Ордена — і це вже початок нової пригоди.

               Книга завершується словами:

"І хоча листя ще не впало з дерев, осінь уже наближалась. Та це була осінь, яку не боялися. Бо попереду були інші дні. І хтось, з ким хотілося їх прожити."

Кінець