Arachne - Парана , Arachne

Минуло кілька днів з того часу, як Майкл Крос дізнався про смерть доктора Грейвса. Але атмосфера в лікарні ставала тільки важчою, а темрява, прихована за цими стінами, — дедалі більшою. Він був упевнений, що смерть Грейвса не була випадковою, і що за нею стояло щось зловісніше. Якось уночі, непомітно пробравшись у підземне відділення, він нарешті наткнувся на те, що давно шукав: замаскований ящик в одній із лабораторій, замкнену сталеву коробку із замком, який йому вдалося зламати.

Усередині знаходився старий шкіряний щоденник, списаний від руки акуратним, але згодом дедалі більше тремтячим почерком доктора Грейвса. Щоденник, здавалося, був справжньою реліквією, що мала на собі відбиток багаторічної роботи. Його сторінки були щільними та стертими, деякі з них порвані та зам'яті. Крос відчув, як холодний піт проступив на лобі, коли відкрив першу сторінку і почав читати.

У перших записах доктор Грейвс описував свої експерименти майже із захопленням, у ньому відчувалася впевненість та маніакальне прагнення успіху. Його інтерес був зосереджений на створенні ідеального пацієнта, який міг би підкорятися лікарям без жодних питань і опору. Цей пацієнт не повинен був відчувати сумнівів чи страху, а розум його мав бути повністю "очищений" від минулих травм та переживань.

Одна з ранніх записів гласила:

"Мій ідеальний пацієнт не повинен знати болю, не повинен пам'ятати свого минулого і не повинен ставити запитань. Він буде наче білий аркуш паперу, на якому я зможу написати будь-яку поведінку, будь-яку думку. Тільки так можна дійти до справжнього розуміння людської свідомості. Єдиний спосіб. домогтися цього - змусити його пережити страх настільки, щоб його розум був змушений капітулювати".

Грейвс вірив, що страх і біль є ключовими інструментами для повного підпорядкування розуму. Він вважав, що, довівши пацієнта до крайньої точки страху, можна "перезавантажити" його особистість, стерти її до стану "білого листа", і створити слухняну і податливу людину, готову виконувати будь-які вказівки.

Що далі Крос заглиблювався в щоденник, то сильніше його охоплював жах. Грейвс описував, як поступово позбавляв пацієнтів сну, замикав їх у тісних абсолютно темних кімнатах, де вони не чули нічого, крім свого власного дихання. В одному із записів він описував техніку, звану "психологічне відторгнення":

"Я замикаю пацієнта в повній темряві, повністю ізолюю його від звуків і світла. Згодом розум починає сприймати власне мовчання як загрозу і відкидає свідомість. У цьому стані пацієнт податливий і сприйнятливий до будь-якого впливу. Годинами вони сидять в ізоляції, і коли я випускаю їх, вони дивляться світ як діти, без сумнівів, без критичного мислення " .

Його методи ставали дедалі жахливішими — він детально описував "десенсибілізацію до болю", коли пацієнта піддавали коротким, але болісним сеансам впливу електричного струму, а потім залишали у темряві. Грейвс стверджував, що такий метод «відчиняє двері до повного послуху», оскільки пацієнт перестає відчувати своє тіло як частину себе, готовий віддатись будь-якій волі.

З кожним місяцем записи Грейвса ставали дедалі темнішими і тривожнішими. Він все частіше згадував про "ідеального пацієнта", який буде втіленням його наукових устремлінь. Він мріяв про пацієнта, який зможе повністю підкоритися і не відчувати страху. В одному зі своїх записів він описав це так:

"Вони повинні перестати бути людьми, щоб стати чимось більшим. Тільки звільнившись від своєї особистості, вони зможуть набути справжнього звільнення. Я дам їм свободу — свободу від їхнього минулого, від страху, від болю. Вони стануть ідеальними".

Лікар Грейвс вірив, що його дослідження зможуть стати революцією у психіатрії, і тому продовжував проводити свої жахливі експерименти. Він ставав більш одержимим, поринаючи в безумство, з якого, здавалося, вже не міг вибратися.

Останні сторінки щоденника були написані нерівним, розгонистим почерком, чому записи здавались майже нечитаними, наче його рука тремтіла, а розум уже не був стабільним. Кожен рядок був виконаний не тільки одержимості, а й явного страху. Він почав писати про дивні відчуття, про "щось темне", що пробуджується в його власному розумі. На одній із останніх сторінок Крос прочитав таке:

"Мені здається, що я знайшов ключ. Страх - це не просто стан, це сила, яку можна спрямувати. Коли пацієнт досягає крайньої точки страху, відчиняються двері. Мені довелося пройти через власні страхи, щоб зрозуміти це. Тепер я теж змінився".

Читаючи ці рядки, Крос відчув моторошний холод, наче щось невидиме обдало його похмурою тінню. Він почав розуміти, що Ґрейвс поступово дійшов до точки, коли не лише пацієнти стали жертвами його експериментів, а й він сам. В останніх записах, майже безладних, Грейвс писав, що "боїться себе" і "відчуває чужу силу, пробуджену його роботою". В одному з найстрашніших рядків він написав:

"Я створив щось більше, ніж ідеального пацієнта. Я став частиною цього страху, і він прийшов за мною. Тепер мені залишається лише підкоритися".

Останні слова Грейвса звучали як передсмертне зізнання. Він більше не був впевненим у собі вченим; він став жертвою свого експерименту. Слова наводили на думку, що його смерть могла бути не випадковістю, а скоріше ритуалом, частиною якогось темнішого плану. Можливо, Грейвс сам став тим самим "ідеальним пацієнтом", повністю підпорядкованим невідомій темній силі, що прокинулась у стінах лікарні.

Крос сидів в абсолютній тиші, вдивляючись в останні рядки щоденника. Він зрозумів, що професор Грейвс став бранцем свого експерименту, і його смерть була не просто випадковістю. Грейвс прагнув створити істоту, підлеглу волі, але сам зрештою виявився підпорядкований темряві, яку розбудив. Майкл зрозумів, що навіть після смерті Грейвс залишив свій слід у цих стінах, у страху, що просочив кожен коридор, у шепоті пацієнтів, що відгукувався у темряві.

Він усвідомив, що лікарня на Хоксмор-роуд не просто місце для хворих, а свого роду капкан для душ, і всі, хто входив сюди, так чи інакше ставали частиною цього безкінечного циклу страху та підпорядкування.