Arachne - Парана , Arachne

Лікарня не просто лікувала пацієнтів або навіть намагалася придушити їхню волю. Тут намагалися створити армію людей, позбавлених волі і розуму, слухняних і підлеглих істот, готових дотримуватися будь-якого наказу. Це місце несло з собою не просто зло, а щось глибше, щось, що змушувало саму реальність розламуватися, занурюючи все довкола в безпросвітну темряву.

Крос усвідомив, що він стояв перед обличчям зла, яке неможливо було пояснити чи зрозуміти. Лікарня на Хоксмор-роуд була справжнім пеклом, створеним невідомими силами, використовуючи людей як жертв, а темрява, що оселилася тут, була така глибока, що, можливо, не відпускала нікого, хто перетнув її поріг.

Тепер він зрозумів: його життя, як і розум, перебували у смертельній небезпеці.

Після довгих днів збору доказів, Майкл Крос нарешті вдалося зібрати докази, які могли розкрити світові всю правду про лікарню на Хоксмор-роуд. Фотографії, записи та показання пацієнтів стали його єдиною зброєю проти цього похмурого місця. Але з кожним новим доказом він відчував, як петля навколо нього стискається все тугіше.

Фотографії, які йому вдалося зробити, були воістину моторошними: зображення камер і палат зі зношеними ременями та слідами боротьби, вкриті плямами засохлої крові, обличчя пацієнтів з порожніми очима, розмиті силуети санітарів, що ведуть когось у глибини підземелля лікарні. Ці знімки, такі ж похмурі й лякаючі, як сам страх, здавалося, надовго завмерли в тиші, втілюючи весь біль і розпач, замкнені в цих стінах.

Записи, вкрадені з архіву, були ще більш лякаючими: звіти про "довгострокові дослідження", результати "терапії ізоляції", зашифровані записи, які, як розумів Крос, відображали чорні методи, спрямовані на придушення волі та перетворення пацієнтів на порожні оболонки.

І, нарешті, свідчення самих пацієнтів. Він тайком записував їх на диктофон — їхні тихі голоси розповідали про нічні процедури, про те, як вони бачили «тіні», як у них прокидався жах, що доходить до повної втрати розуму. Одна пацієнтка тихо прошепотіла:

"Вони приходять за нами вночі... Вони хочуть, щоб ми забули себе, хочуть перетворити нас на щось інше".

Майкл знав, що в нього на руках було достатньо доказів, щоб обрушити це пекло на землю. Залишалося тільки вибратися та передати матеріали у надійні руки.

Усвідомлюючи всю небезпеку, він почав розробляти план втечі. Під покровом ночі, коли обстановка в лікарні ще більше лякала, він сховав усі докази в потайній кишені свого пальта, готуючись непомітно піти. Все йшло гладко — принаймні так здавалося. Він вибрав тиху частину будівлі, розраховуючи прослизнути в один із темних коридорів, що ведуть до виходу.

Але щось пішло не так. На півдорозі до сходів він почув кроки. Глухі, повільні й впевнені кроки, які, здавалося, знали, що він тут. Він причаївся за дверима, затамувавши подих, і спостерігав, як у коридорі з'явилися тіні — тіні санітарів та персоналу лікарні, ніби вони вже чекали на нього.

Майкл зрозумів, що його план було розкрито. Один із санітарів, величезний чоловік із темними очима і безжальним виразом обличчя, пройшов убік, ніби намагаючись перекрити йому шлях до виходу. Він повільно повернувся до Майкла і крізь темряву промовив:

"Ви вирішили не підкорятися правилам, містере Крос. Тут у нас це не вітається".

Санітари наближалися, і кожен крок змушував серце Майкла стискатися від страху. Він зрозумів, що опинився у пастці. Тепер, коли його викрили, він не мав часу на роздуми. Залишався єдиний шлях - спробувати прорватися через охорону, перш ніж вони замкнуть його назавжди. Він кинувся назад у глибину коридорів, але кожен поворот, кожні двері ніби зрадливо вели його назад до темної суті лікарні, ніби це місце саме не збиралося його відпускати.

Загнаний, він опинився в підземній частині будівлі серед лабораторій, де проводив свої експерименти доктор Грейвс. У цей момент до нього дійшло, що його справді збираються замкнути, можливо, назавжди. Вони знали, що він став свідком їхніх секретів, знав дуже багато. Йому не дозволять вибратися, і, швидше за все, він сам стане одним із тих, хто пропаде безслідно за цими стінами.

У підземеллі його зустріла абсолютна тиша. Він пробирався крізь коридори, намагаючись не думати про те, що все це могло стати його останнім моментом на волі. Але за його спиною знову лунали кроки. Тяжкі, розмірені, що наближаються. І, що найгірше, він відчував на собі погляд. У кожному кутку, у кожному темному коридорі йому здавалося, що хтось спостерігає, що чиясь тінь слідує за ним, залишаючись завжди на межі видимості.

Проходячи повз стару лабораторію, він помітив двері, які були ледве прочинені. Не роздумуючи, він сховався за нею і на секунду затримав дихання, намагаючись вгамувати серце, що тремтіло. Він чув, як кроки санітарів завмерли буквально за кілька метрів від нього. У цей момент він зрозумів, що потрапив в епіцентр того самого пекла, яке колись створив доктор Грейвс.

Майкл знав, що коли його знайдуть тут, він не зможе захистити себе. Його спіймають і змусять забути все, як забули ті, хто колись намагався втекти з лікарні. Він почув приглушені голоси:

"Думаєш, він міг щось дізнатися?"

"Не має значення, що він знає. Тепер він нікуди не піде".

Майкл чекав, поки кроки не вщухнуть, а голоси не затихнуть у коридорі. Його серце билося в шаленому ритмі, і він знав, що час у нього закінчується. Стиснувши в руках щоденник доктора Грейвса та записи пацієнтів, він гарячково шукав будь-який вихід, будь-яку можливість покинути лікарню. Але коридори, здавалося, переміщалися і заплутувалися, наче лікарня сама затуляла його, заганяючи в глухий кут.

Він пробрався через кілька лабораторій, у кожній з яких знаходив сліди моторошних експериментів: залишки ізолюючих капсул, з'їдені часом ремені для фіксації, електроди, іржаві хірургічні інструменти. Все, що він бачив, нагадувало про муки, якими проходили пацієнти, і він розумів, що незабаром може стати одним із них.