Arachne - Парана , Arachne

Майкл, хоч і був грубим і різким, насправді завжди дбав про справедливість і ненавидів, коли хтось зловживав владою. Щоразу, коли він дізнавався про таємні махінації багатих і сильних світу цього, його охоплював праведний гнів. Можливо, це й привело його до темної, небезпечної стежки, якою він ішов зараз.

Майкл прибрав листа до кишені. Йому треба було з'ясувати правду. Він узяв парасольку і попрямував до виходу.

Занедбана психіатрична лікарня стояла, немов темна, спотворена привид, на околиці Лондона, у забутому всіма районі, який давно заріс пліснявою, іржею та байдужістю. Район навколо неї більше нагадував покинуту промислову зону: склади, що згнили, обгорілі залишки фабрик, порожні вулиці, де ніхто не насмілювався ходити навіть удень. Тут панувала гнітюча тиша, порушувана лише відлунням скрипучих конструкцій і рідкісними криками чайок, що кружляли над цією неживою землею.

Лікарня, велична і водночас зловісна, височіла серед руїн, як гігантська занедбана чудовисько. Її стіни колись були покриті білою фарбою, але зараз вони являли собою сіре місиво з плісняви, тріщин та залишків графіті. У цьому місці не було жодного цілого вікна — багато хто з них був розбитий, і всередині виднілися темні, зяючі прорізи, як очниці черепа. Через розбиті вікна і зруйновані стіни на вулицю вибивався затхлий запах, що нагадував суміш вогкості, гниття і хімікатів, що осідає мовою і викликає нудоту.

Висока огорожа, що колись обвивала лікарню, наполовину обвалилася, а іржаві ґрати немов спеціально створювали завісу, перегороджуючи шлях будь-якому цікавому. Хвіртка висіла на одній петлі, скрипучи на вітрі, наче застерігаючи від вторгнення. Доріжки, що ведуть до лікарні, заросли густими бур'янами та бур'яном, а під ногами лунав хрускіт розбитого скла та шматочків бетону.

Колись лікарня вважалася прогресивним місцем, але її слава згасла разом із заходом минулого століття. Темні коридори, якими колись ходили лікарі та медсестри, тепер занурені в абсолютну темряву. Лише рідкісні лампи на стелі іноді блимають, наче згадуючи своє минуле. Плитка на стінах потріскалася і обсипалася, оголюючи іржаві труби та дроти, що звисали зі стелі, як сухі жили. Коридори були завалені напівзруйнованими меблями: перевернутими стільцями, зламаними каталками та старими кушетками із цвілими матрацами.

На підлозі можна було помітити запеклі плями, які, швидше за все, колись були кров'ю, але зараз стали просто черговими брудними плямами у цьому забутому місці. Картини на стінах давно облупилися, вкрившись чорною пліснявою, і лише слабкі контури нагадували про те, що тут колись намагалися створити видимість лікувального закладу.

Палати — невеликі, холодні кімнати, що нагадують клітки, були захаращені залишками лікарняного начиння: бинтами, уривками халатів, розбитими скляними пляшками від медикаментів. У деяких палатах стояли старі ліжка, матраци на яких давно згнили і провалилися, але все ще зберегли відбитки тіл, як моторошні привиди пацієнтів, які колись тут мучилися. У кожній палаті залишалося відчуття болю і страху, ніби стіни ввібрали у себе крики тих, хто був замкнений тут і підданий жахливим "лікувальних" практикам.

На нижніх поверхах, куди не проникало світло, було відділення для особливо небезпечних пацієнтів. Вузькі коридори з броньованими дверима та крихітними оглядовими віконцями, загратованими товстими ґратами. Тут панувала гнітюча тиша, але іноді, як розповідали місцеві жителі, з цих підземель долинали приглушені звуки — ніби хтось шкребся по стінах чи шепотів щось, від чого стигла кров.

Саме тут, як розповідали старожили, і проводив свої експерименти доктор Грейвс, який працював у лікарні останніми роками перед її закриттям. Йому виділили цю частину будівлі, щоб тримати "важких пацієнтів" під наглядом, але є чутки, що там він проводив жорстокі експерименти, що призвели до його загибелі. Чутки говорили про те, що в цих підземеллях він намагався зробити пацієнтів слухняними, підкоряючи їхній розум своїм дивним методам і, можливо, застосовуючи препарати, заборонені офіційною медициною.

Сама лікарня наче дихала чимось зловісним. Навіть рідкісні дослідники, які наважувалися ввійти сюди, розповідали про жахливі відчуття і дивні звуки, що долинають з глибини будівлі, навіть якщо будівля офіційно вважалася покинутою і порожньою. Довгі, заплутані коридори створювали відчуття, що за тобою хтось стежить, і кожен крок відбивався луною, наче когось звали назад, у темряву.

Залишивши лікарню, Майкл Крос почував себе так, ніби темрява цього місця проникла йому під шкіру. Почуття страху, що паралізувало, загострене кожною деталлю, побаченою всередині, не залишало його навіть на вулиці. Він знав, що в минулому навколо лікарні ходило чимало чуток, але тепер йому треба було зібрати конкретні факти, щоб знайти правду за завісою чуток.

Насамперед, Крос вирішив звернутися до архівів старих газет, які зберігалися у міській бібліотеці. У потертій, пахнучій пилом кімнаті, він гортав пожовклі сторінки, перегортаючи статті, нотатки та некрологи, намагаючись відшукати хоч якісь зв'язки із загадковою лікарнею на Хоксмор-роуд. Згодом йому вдалося виявити кілька цікавих записів — вони виглядали як невеликі публікації в місцевих газетах, які не привертали особливої ​​уваги свого часу, але тепер набули зловісного значення.

Крос знайшов статтю майже десятирічної давності, яка розповідає про смерть молодої жінки на ім'я Емілі Хейнс. Емілі була лише двадцяти років, і її доправили до лікарні після невдалої спроби суїциду. Лікарі стверджували, що вона потребувала інтенсивної психіатричної допомоги, але через місяць після надходження її виявили мертвою. Офіційний звіт свідчив, що причиною смерті була "зупинка серця", але родичі жінки говорили про те, що на її тілі були дивні синці та садна, що нагадують сліди від грубого поводження. Самі вони підозрювали, що вона зазнавала жорстоких методів лікування, але розслідування так і не розпочато. Ця історія залишилася лише маленьким некрологом на останній сторінці газети.