Arachne - Парана , Arachne

Раптом він почув за собою голос одного зі співробітників, який прошепотів із ледь вловимою іронією:

"Доктор Грейвс був би гордий. Ми знайдемо вам застосування, містере Крос".

Ці слова змусили його застигнути. Вони не збиралися його просто замкнути - вони мали намір зробити з нього свого "ідеального пацієнта".

У паніці, що стискає його свідомість, Майкл Крос метався по підземних коридорах, ніби загнаний звір, усвідомлюючи, що шансів вибратися в нього практично не залишилося. Кожен поворот вів його або в глухий кут, або в чергову темну кімнату, звідки, здавалося, ніхто вже не повертався. Він все ще чув голоси позаду себе, ніби хтось не поспішав його ловити, а дозволяв йому самому забиратися дедалі глибше в підземні лабіринти лікарні.

Не витримавши тиску, Майкл забіг до старої лабораторії і зачинив за собою двері. Він притулився спиною до холодної стіни і заплющив очі, намагаючись вгамувати шалене дихання. Глуха, лякаюча тиша обрушилася на нього, і він зрозумів, що знаходиться в самому центрі того жаху, що його колись створив доктор Грейвс. Гнітюча тиша здавалася нескінченною, наче сама лікарня затамувала подих, спостерігаючи за ним.

На мить йому здалося, що він нарешті сховався. Але тут у темряві перед ним з'явилося слабке світло — тьмяна, миготлива лампочка, що висвітлює старий, зношений кабінет. Ледве помітні тіні гойдалися на стінах, і в їхніх контурах він бачив щось дивне і моторошне, ніби в глибині кімнати було більше, ніж просто меблі та апаратура. На столі, вкритому шаром пилу, стояла стара скляна колба, і в її відображенні Майкл побачив своє власне обличчя, спотворене страхом. Але було в цьому відображенні щось ще, щось, що неможливо було пояснити: його очі здавались чужими, ніби страх, що охопив його, став частиною його самого.

Він зрозумів, що час закінчується. Усі докази, які він зібрав, його фотографії, записи пацієнтів, щоденник доктора Грейвса — все це здавалося марним, замкненим тут, у стінах лікарні разом із ним. Раптом йому стало зрозуміло: якщо він залишиться тут довше, він стане частиною цієї темряви, частиною експерименту, частиною того самого "ідеального пацієнта", який стане ще однією маріонеткою у грі, яку розпочав доктор Грейвс.

Він наважився зробити останній відчайдушний крок і кинувся до дверей. Вискочивши з лабораторії, він опинився в довгому коридорі, що тягнувся в далечінь, як нескінченний тунель. Коридор висвітлювався тьмяними лампами, що миготіли і тремтіли, наче освітлення було живим, дражнячи його і заманюючи все далі. На протилежному кінці коридору він побачив тьмяний проблиск світла — можливо, це був вихід або хоча б можливість вибратися з підземелля.

Щойно зібравши сили, Майкл кинувся до світла. Але що ближче він підходив, то сильніше його охоплювало почуття, що щось йде не так. Світло починало меркнути, перетворюючись на темну тінь, а коридор навколо здавався дедалі вужчим, ніби стіни самі зрушувалися, замикаючи його у своїх обіймах.

На мить йому здалося, що він чує голос — тихий, знайомий, сповнений безжальної іронії. То був голос, який він уже не раз чув у своїх нічних кошмарах:

"Ти хотів дізнатися правду, Майкл. Ну що ж, тепер вона стане частиною тебе. Ти станеш частиною її".

Перед ним раптово відчинилися двері, за якими лежала темна кімната, обставлена ​​старою медичною апаратурою та порожніми ліжками, на яких колись хтось лежав, можливо, також мріючи про втечу. Всередині було порожньо, але звідти віяло чимось холодним, порожнім, ніби тут тут витала сама смерть. Увійшовши до цієї кімнати, він помітив стіл із медичними ременями, і йому стало зрозуміло, що звідси вже не вибратися.

Двері за його спиною повільно почали зачинятися, ніби сама лікарня не хотіла відпускати його, роблячи його бранцем цієї похмурої реальності.

Майкл повільно обернувся і почув, як двері за ним з глухим клацанням замкнулися, залишаючи його віч-на-віч із темрявою. Світло лампи на стелі повільно згасало, і його обличчя потонуло в темряві. Він зрозумів, що став частиною історії, яку колись намагався розкрити, і усвідомив, що тепер він назавжди залишиться тут, у цій лікарні, де зникають не лише тіла, а й душі.

Історія Майкла Кроса закінчилася так само, як і історії тих, хто намагався вирватися із цього проклятого місця. Лише слабка луна його кроків залишилася в коридорах, і незабаром стихло, перетворившись на черговий шепіт, що розчинився в стінах лікарні на Хоксмор-роуд.

Минали роки, і ніхто більше не бачив Майкла, а його ім'я стало ще однією таємницею у списку зникнень. Але іноді, в найтемніших і порожніх коридорах лікарні, співробітники подейкують, що чують приглушені кроки і тихий шепіт, що лунає з тіні.

"Я бачив правду… і вона стала частиною мене".

Майкл, назавжди зник у надрах лікарні, став черговим привидом її темного минулого, або його доля — лише початок чогось більш зловісного, що чекає кожного, хто спробує порушити її таємниці.

КІНЕЦЬ 

Дата: 11.11.24

Кінець