Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

«В морозну ніч, у сніговім полоні…»
В морозну ніч, у сніговім полоні, Так раптом захотілося мені Піймати сонце вранішнє в долоні Тих, вже забутих, теплих літніх днів. Відчути подих лагідного вітру, Що додає життєвої снаги Й бажання жити і радіти світу… Та навкруги мороз лиш і сніги. «Нет, нет! Свои я дни не тороплю…»
Нет, нет! Свои я дни не тороплю. Они уже свой бег торопят сами. Сейчас неделя – по календарю, А в юности я мерил все часами. На суток бег глаза болят смотреть — Мелькают придорожною оградой… Еще так много хочется успеть, Хоть понимаю, как мне мало надо. «Я скажу безпомилково…»
Я скажу безпомилково, Що найкраща для сніданку Оця випічка чудова, Що купується щоранку. І вона не просто їжа — Стопроцентна насолода! Завжди є і завжди свіжа, Незалежно від погоди. Аромат її духмяний У крамниці з ніг збиває. Тож кажу вам, пан і пані, Краще випічки немає! «Цыганскою сережкою луна…»
Цыганскою сережкою луна Повисла в небе чистом темно-синем. Пушиста ветка, и сверкает иней В потоке света прямо из окна. Весь залит двор сиянием луны, Все необычно и красиво очень. Но все равно слеза так щиплет очи, И в ночь такую хочется весны. «Мені так сумно на душі…»