Віктор Суворов - Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

самохідну гаубицю, були зобов'язані повідомити про це в штаб і атакувати, які б не були їхні шанси на успіх.

Наші ймовірні (і малоймовірні) противники це розуміли, тому вже в мирний час вживали заходів з охорони та оборони особливо важливих об'єктів. На це Радянська Армія відповідала посиленням розвідувальних підрозділів. Раніше головною ударною силою розвідувальних батальйонів мотострілецьких і танкових дивізій були плавальні танки ПТ-76. При мені їх замінювали на Т-55 і Т-64.

Служба в учебці медом не здавалася. Навчальна дивізія в будь-який момент по тривозі розгорталася в бойову. Тривог таких вистачало. Тому у всіх нас було як би відразу дві служби в один час: і підготовка сержантів, і збереження мобілізаційної готовності з'єднання. Але це не все. Після виходу дивізії по тривозі на місці залишався другий комплект озброєння, бойової техніки, транспорту, боєприпасів і так зване «ядро» (тобто група офіцерів) для прийому резервістів і розгортання дивізії другого формування. За час служби мені довелося побувати як у першому складі, так і в «ядрі».

Я швидко переконався, що влада наша рідна даремно грошей нікому не платить і військовими званнями на халяву не балує. Служба ускладнювалася не в останню чергу браком командних кадрів. З дивізії постійно забирали офіцерів у тривалі закордонні відрядження - на Кубу, в Єгипет, в Сирію, до В'єтнаму і ще чорт знає куди. Але був наказ міністра оборони: посади вибулих в тривалі відрядження не займати. Посади залишалися вакантними, але роботу за вибулих хтось повинен був виконувати. У моєму батальйоні, наприклад, не було начальника штабу - він воював в Африці, і нового надіслати на це місце не могли. Тому командир першої роти тимчасово (три роки) виконував його обов'язки. Але якщо на місці немає ротного, командир першого взводу працював за нього. А в полку не було начальника розвідки. З тієї ж причини. Тому один ротний виконував його обов'язки...

Курс підготовки сержантів - півроку. Отримували новобранців ешелонами і через шість місяців, надавши лички наказом командира дивізії, відправляли у війська. Склав іспити - молодший сержант, здав на «відмінно» - сержант. Готували розвідників по суті до самогубних дій, але загибеллю розвідувальних груп забезпечували виживання головних сил.

В 66-й гвардійській навчальній мотострілецькій дивізії я зробив чотири відмінних випуски. Наступний щабель службової драбини - розвідувальний відділ штабу Приволзького військового округу. Куйбишев був таємною резервною столицею Радянського Союзу. Штаб округу - на березі Волги, а за ним грандіозна площа. Кажуть, одна з найбільших в Європі, якщо не в світі. Під тією площею, як всі ми тепер знаємо, був таємний командний пункт товариша Сталіна, в порівнянні з яким командні пункти Гітлера і Черчиля виглядають дуже навіть не солідно і не серйозно.

До речі, про Черчиля. Давайте послухаємо, як це ім'я вимовляють британці. На мій погляд, в цьому імені звучить «ë». Даремно ми цю букву забуваємо, даремно з мови викидаємо. Наша мова і так збіднена за останні десятиліття. А в цій букві стільки м'якості і ніжності, якої так не вистачає нашим черствим душам.

І якщо вже про цю гарну букву мова зайшла, то давайте подумаємо над тим, чому наш добрий народ норовить весь час розставити крапки над «і», які зовсім розставляти не треба. І чому наш народ крапок над «ё» розставляти не поспішає? Окрім як властивостями загадкової російської душі такі речі мені пояснити не вдається.

Але повернемося до запасної столиці.

При Хрущові та Брежнєві роль Куйбишева як таємної резервної столиці країни зберігалася. Тому штаб Приволзького військового округу таємно ніс додаткове навантаження - в разі загострення міжнародної обстановки тут розгорталися запасні командні пункти Ставки Верховного Головнокомандувача і Генерального штабу, а також стратегічний вузол зв'язку. В коридорі розвідувального відділу штабу Приволзького військового округу доля зіштовхнула мене з тією, про кого в «Акваріумі» я згадав в одній лише рядку, - з дзвінкою дівчинкою з групи контролю.

Після року служби в цьому штабі - три роки Військово-дипломатичної академії Радянської Армії, чотири роки роботи в агентурному добуванні та втеча.

Викривачі шукають - і знаходять - невідповідності в біографіях Віктора Суворова і Володимира Різуна.

Даремно стараєтеся, громадяни, - відповідності і не повинно було бути. Якби я точно назвав імена, місця і дати, це було б підлістю по відношенню до моїх друзів, товаришів по службі і командирів. Тому я змістив розповідь по місцю і в часі, змінив імена. У своїх книгах я абсолютно свідомо працював «на зниження».

У «Визволителі» й «Акваріумі» Віктор Суворов - колгоспний шоферюга, який на базарі торгує кавунами і труїть Дніпро отруйної гидотою, а Володимира Різуна з 11 років готували в особливих військових навчальних закладах.

Віктор Суворов вступив на перший курс Харківського гвардійського танкового командного училища, а Володимир Різун - відразу на другий курс Київського вищого загальновійськового командного двічі Червонопрапорного училища імені Фрунзе.

Віктор Суворов служив у штабі Прикарпатського військового округу, а Володимир Різун - у штабі Приволзького, в таємній запасній столиці Радянського Союзу.

Віктор Суворов потрапив до номенклатури Центрального Комітету старшим лейтенантом, а прудкий Різун - ще лейтенантом, побивши всі рекорди.

В «Акваріумі» я одним рядком згадав про дзвінку дівчинку з групи контролю, а в житті Різуна справа цим не обмежилася.

Усім випускникам Першого факультету Військово-дипломатичної академії повинні пройти ще як мінімум один рік підготовки в різних управліннях ГРУ. Через той рік пройшов і Віктор Суворов, а в реальному житті я потрапив на бойову роботу за кордон найпершим з усього випуску, минаючи цей рік додаткової підготовки.

Віктор Суворов працював у Відні - у другому за значенням центрі світового шпигунства, а Різун - у Женеві, в першому центрі, в головній його столиці.

В «Акваріумі» у мене один Навігатор, а в справжньому житті змінилося три резиденти: два розумних, третій - не дуже. Коли через кілька років після всього того, що сталося, цей третій помер, ніхто з ГРУ не прийшов його ховати, хоча був він генерал-майором. Його люто ненавиділи всі - і начальники, і підлеглі. Смугасті штани він заробив тільки тому, що брат його був помічником у товариша Брежнєва. Цей розумник в генеральських штанях ріс у високих кабінетах Москви, і його перша посада за кордоном, вища з усіх можливих, - резидент ГРУ в Женеві. Він провалив усе, що можна було провалити. Його образом я не став поганити свою книжку.

І справжніх причин відходу ніколи не пояснював.

Віктор Суворов втік один і з Австрії, Володимир Різун - із дружиною і малими