Віктор Суворов - Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

Нова книжка видатного історика, письменника і військового аналітика Віктора Суворова, написана в кращих традиціях бестселерів «Криголам» і «Акваріум» - це грандіозна історична реконструкція подій кінця 1950-х - першої половини 1960-х років, коли в результаті протистояння СРСР і США людство опинилося на межі Третьої світової війни, на волосині від загибелі в глобальній ядерній катастрофі. Складаючи відомі та маловідомі факти й події тих років в єдину мозаїку, автор розповідає про справжні причини Берлінської і Карибської криз, про які мовчать офіційна пропаганда, політики та історики в Росії та за кордоном. Ці події стали кульмінацією другої половини XX століття й визначили історичну долю Радянського Союзу та комуністичної ідеології. «Кузькіна мать: Хроніка великого десятиріччя» - нова сенсаційна версія нашої історії, що руйнує звичні уявлення й міфи про рушійні сили і причини ключових подій середини XX століття. Його книжка про політичні інтриги та боротьбу за владу всередині керівництва СРСР, про протистояння двох наддержав та їх спецслужб, про таємні розвідувальні операції та про людей, які штовхали людство до загибелі та рятували його. Книжка вміщує 150 фотографій, у тому числі унікальні архівні знімки, що публікуються в Росії вперше.

Віктор Суворов

КУЗЬКІНА МАТЬ:

хроніка великого десятиріччя

*****

До 50-річчя Карибської кризи

Від автора

Викладені факти перевірив і зіставив зі всіма доступними мені джерелами.

А ось за точність діалогів не ручаюсь.

Мене там не було. Пишу не про те, про що говорили учасники подій у тій чи іншій ситуації, а тільки про те, про що вони, на мою думку, могли б говорити. Не стверджую, не наполягаю.

Не вірите - прийміть за жарт.

Пролог

Замість скатертини-самобранки - свята газета «Правда». На газеті - три гранчаки, плавлені сирки, огірочки з горбочками, запашна цибулина, кусень хліба, шматок ковбаси, пляшка з будиночком на етикетці та написом «Столична». Навколо газетки троє чоловіків у тій самій позі, що й на картині Перова «Мисливці на привалі». Тільки замість жовтої трави - поролонові матрацики на бетонній підлозі складального цеху, а за їх спинами замість осіннього лісу та безкраїх просторів - чотиривісна залізнична платформа особливої конструкції, на ній - бомба діаметром два метри і вісім довжиною.

Вісім метрів - це якщо не рахувати детонаторів, двох висунутих вперед гострих сталевих шворнів метри по півтора кожен. Називається ця штука просто - «Виріб 602». Збирали Виріб відразу на залізничній платформі. А щоб платформа виявилась у зручному для монтажу місці, довелося виламати стіну, роздовбати підлогу і прокласти рейки просто у складальний цех.

Виріб 602 (вона ж «Кузькіна мать», вона ж «Цар-бомба»)

Термоядерна авіаційна бомба, розроблена в СРСР в 1954-1961 роках, найпотужніша ядерна бомба в історії людства.

Важить Виріб 26413 кілограмів.

Кидати Виріб належить з літака Ту-95В.

Щоб літак зміг втекти від вибуху хоча б на сто кілометрів, бомба ця буде спускатися на парашуті, який важить 813 кілограмів. Купол парашута - 1600 квадратних метрів. Загалом Виріб разом з парашутом - 27 тон. З гаком.

Якщо парашут не розкриється або розкриється з перекрутом, особливий механізм у бомбі не дозволить їй гахнути завчасно. Але екіпаж літака-носія в надійність цього механізму не особливо вірить.

Ну а всі інші пристрої повинні спрацювати. Саме за прийдешній успіх і розлита по-братськи на трьох ароматна терпка рідина.

Бомба - трифазна. На заданій висоті - а це ніяк не менше чотирьох кілометрів - спрацює перший каскад потужністю півтора мільйона тон тротилу. Цей вибух приведе в дію другий каскад у 5 мільйонів тон, а він у свою чергу стане детонатором для третьої, в десять разів потужнішої фази. Гримнути повинно гарно. Сумарна потужність десь у районі 55-57 мільйонів тон. При таких потужностях точність гарантувати не доводиться. Може вийти мільйонів 30-40, але може переплеснути і за всі 70. Але якщо покласти руку на серце, то давайте зізнаємося хоча б самі собі: чи не один нам чорт, 30 чи 70? Адже це в будь-якому випадку в кілька тисяч разів більше, ніж у Хіросімі.

Але це не все. Родзинка в тому, що радянськими вченими був, нарешті, знайдений шлях до створення заряду, потужність якого не обмежена нічим. Взагалі нічим. У такий самий корпус довжиною лише вісім метрів можна при бажанні втиснути заряд на 100 мільйонів тон, можна і всю тисячу! Тисячу мільйонів! І підірвати Землю до дідькової мами! Адже правда ж, круто: взяти та підірвати!

Так що творці, завершивши збирання та закрутивши останній гвинтик, пили в той момент не просто так, а з нагоди.

Випили чоловіки і задумались: як би назвати своє творіння? «Виріб 602» - добре. Воно так у всіх документах і залишиться. Але надто вже дере російське вухо. Нам би романтики!

- Цар-бомба!

- Не піде.

- Чому?

- Засміють. Стоїть у Кремлі Цар-гармата, калібром ледве не метр, вагою 40 тон. Стріляти вона повинна була кам'яними ядрами по тоні вагою. Але тільки чи стріляла та гармата коли-небудь? Поруч Цар-дзвін - 200 тон. Він ніколи не дзвонив. У 1915 році був створений цар-танк Лебеденка. Він не зміг зрушити з місця. Невже нам у той же ряд захотілося?

- Перша радянська атомна бомба звалася Тетяною. Чому не назвати і нам ім'ям яким-небудь?

- Яким?

- Та хоч би й Іваном!

- І знову не те!

- Це ще чому?

- У російських казках Іван завжди дурень. Ми ж назвемо Іваном, а всі, хто з бомбою справу буде мати, відразу переінакшать в Івана-дурня.

- Вірно.

- Знаю, брати!

- Кажи.

- Микита Хрущов обіцяв Америці показати Кузькіну мать. А що він міг показати, крім свого жилавого, вузлуватого кулака? Тепер може! Ось вона, красуня! Ось вона, рідна! Ось вона, у всій своїй сліпучій пишноті та величі - «Кузькіна мать»!

Розділ 1

1

Тепловоз якось уже дуже акуратно притулився буферами до буферів спецплатформи. Брязнули замки автозчеплення. Глибоко зітхнув головний конструктор Юлій Борисович Харитон, останній раз торкнувся рукою полірованого боку товстунки: не підведи, мила, не підкачай, голубонько. І кольнуло: але ж він її, фаворитку свою, проводжає в останню путь.

І, відвернувшись, уже не дивлячись на неї, махнув спересердя машиністу: виводь!

Тепловоз плавно, немов неохоче, потягнув платформу, вивів її з цеху і завмер. У місячному світлі блиснула красуня тим смарагдово-срібним відливом, який лягає поперек Дніпра в ясну ніч. Якщо б хтось не знав, що на платформі вивезли бомбу, то цілком міг подумати, що це зовсім не бомба, а маленький витончений підводний човник для диверсантів: до того добрий, до того прегарний, як застигла краплинка. Але сторонніх тут немає. Тут чужі не ходять. Тут тільки свої. І всі тут знають, що це не човник зовсім, а щось зовсім інше. Тут всі відають, що в цій восьмиметровій «краплинці» вкладена міць, якою ніхто раніше ніколи не володів.

Надпотужні бомби належить виводити зі складальних цехів тільки вночі. І тими ночами всім, хто просто не залучений у відвантаження виробу, належить спати. Але хто ж в таку ніч засне?

Поруч зі складальним цехом належить бути тільки тим, хто безпосередньо бере участь в останніх приготуваннях. Решті тут не місце. Їх тут і немає. Вони трохи збоку, за вікнами цехів і лабораторій. Кожне вікно, яке на майданчик складального цеху виходить, окулярниками в білих халатах обліплене. Хто ж устоїть