Віктор Суворов - Беру свої слова назад

Анотація Після виходу в світ книжки «Тінь перемоги», Віктор Суворов продовжив дослідження ролі маршала Жукова в історії СРСР. Результатом стала друга частина книжки, під назвою «Беру свої слова назад». Спроба її публікації в Росії в рік 60-річчя Перемоги зіткнулася з передбачуваними труднощами, проте в липні 2005 року книжка (видана в Донецьку) з'явилась у продажу в російських книжкових магазинах.

Віктор Суворов
Беру свої слова назад
(Тінь перемоги-2)

www.fictionbook.ru

«Виктор Суворов. Беру свои слова обратно»: Сталкер; Харьков; 2005 - 494 с.

ISBN 966-696-874-6

Віктор Суворов

Беру свої слова назад

(Тінь перемоги-2)

Єдиний? Замість передмови

Підсумок цієї війни видно в будь-якому селі. В селі, тому що там усе оголеніше і вразливіше, ніж у місті, і скільки б горя не принесла нам революція, Громадянська війна і колективізація, остаточно добила село, а отже, Росію переможна Друга світова війна.

Свого часу було багато нарікань, чому не написана нова "Війна і мир". А ось тому й не написана, що писати б довелося про перемогу ціною знищення власного народу.

Алексей Варламов. «Литературная газета», 18-24 червня 2003 року – 1 -

Легенди про Маршала Радянського Союзу Жукова незчисленні. Серед них і така: у справі керівництва війною був він у Сталіна єдиним заступником.

Світу давно втовкли, що Сталін був дурний і боязкий, що військової справи не розумів, війною або взагалі не керував, або керував по глобусу. А якщо так, то хто ж командував? Ось і виходить, що до Берліна Червону Армію привів не Верховний Головнокомандувач, а його єдиний заступник.

Був, кажуть, під час війни такий випадок. Принесли Жукову на підпис документ, а посаду вказали помилково: перший заступник Верховного Головнокомандувача. Тут великий полководець як гаркне, як ніжкою тупне: Я не перший заступник! Я єдиний!

Всім нам велено цим випадком захоплюватися: мовляв, суворий був Георгій Костянтинович, але ж війна точності вимагає - немає чого Жукова першим заступником обзивати, якщо у Сталіна інших заступників не було.

Якийсь літератор цим випадком захопився і написав книжку про Жукова. Книжку так і назвав: «ЄДИНИЙ». І в тій книжці відповідно до офіційної міфологією Держави Російської Сталіна показав придурком, а Жуков Георгій Костянтинович - самородок, розумниця, рятівник Вітчизни, великий геній, ясне сонечко без цяток. І звучить назва книжки не в тому сенсі, що Жуков у Сталіна був єдиним заступником, а в тому, що він - єдиний рятівник Вітчизни.

І тут же луною озивається якийсь західний творець. Назва заворожує: «Маршал Жуков: людина, яка зламала Гітлера». Це інша книжка. Інший автор. Інша назва. Але зміст той же: ЄДИНИЙ! Вийшов Єгорій Костянтинич у чисте поле, біля куща дерези зустрів Ідолище погане з огидним його воїнством, вихопив меч-кладенець, як махне - лежить вулиця, відмахнеться - провулочок, самому Ідолищу сім голів зніс, весь барліг Третього райху розніс. Достоту: як вискочив, як вистрибнув - розлетілись клаптики по закутках!

Давайте ж радіймо. Давайте проспіваємо хвалу Маршалу Радянського Союзу Жукову - рятівникові Вітчизни, єдиному заступнику Сталіна, а потім запитаємо: чи це так? Давайте уважно подивимося на оточення Сталіна, можливо, крім Жукова знайдемо й інших заступників.

– 2 -

В ході війни Сталін обіймав кілька посад: секретар Центрального Комітету Комуністичної партії, очільник уряду. Голова Державного Комітету Оборони, голова Ставки Верховного Головнокомандування, Верховний Головнокомандувач Збройними Силами, народний комісар оборони. Сталін один, а посад шість. На різних посадах у нього були різні заступники.

Головна посада Сталіна з 4 квітня 1922 року - Генеральний секретар Центрального Комітету ВКП (б). Головний механізм влади - Учраспред, він же - Орграспред, він же - ОРПО, він же - УК секретаріату ЦК.

Після Громадянської війни соратники Леніна, розпихаючи один одного, рвалися до влади. Вони вважали, що трон Леніна дістанеться тому, хто переможе в нескінченному змаганні базікання і словоблуддя. А Сталін тим часом, не вступаючи в дебати, взяв контроль над крамничкою під вивіскою «Учраспред». Ленін першим зрозумів, що це означає. Учраспред - це непримітна з боку контора у складі секретаріату Центрального Комітету партії. Ні, ні, це не той відділ, який керував підготовкою Світової революції. І зовсім не той, який виробляв стратегічну лінію боротьби світового пролетаріату. І навіть не той, який був покликаний пильнувати чистоту марксистсько-ленінського вчення. Учраспред - рутина. Учраспред - сіренькі чиновники, які перекладали з полиці на полицю настільки ж сіренькі папки. Учраспред - облік і розподіл кадрів. Сталінський Учраспред вирішував, якого партійного діяча висунути, а якого засунути, кого підняти, кого опустити, кого викликати з білоруського містечка Блудень і направити до Києва, а кого з просторого кабінету в Пітері кинути на відповідальну роботу в Кобеляки під Полтавою, у Пропойськ або в село Велика Грязнуха Саратовської губернії.

Секретар Центрального Комітету партії - головна посада Сталіна. Навколо цієї посади і контори під назвою «Учраспред» була збудована найпотужніша, небувала в історії людства диктатура Сталіна.

Відчувши міцніючої сталінську міць, Ленін попередив соратників по боротьбі: «Товариш Сталін, зробившись генсеком, зосередив у своїх руках неосяжну владу». Соратники не почули попередження вождя. Не оцінили. А даремно.

Учраспред міняв свої назви, але суть залишалася: кадри вирішують все! Під час війни керівництво країною, армією, промисловістю, транспортом, сільським господарством, таємною поліцією, ідеологією і пропагандою, дипломатією, культурою, розвідкою, наукою, релігією і всім, всім, всім здійснювалося все тим же методом - переміщенням кадрів: цього звільнити, цього призначити, не впорався - зняти і його, призначити третього. В результаті на всіх командних постах досить швидко опинялися ті, хто міг забезпечити успіх за будь-яку ціну. Саме — за будь-яку.

Під час війни, за кілька років до неї та після війни до самої смерті Сталіна фактично другою людиною в партії був Маленков Георгій Максиміліанович. З 1934 року він керував