Денніс Ліхейн - Після падіння, Денніс Ліхейн

— Місіс Делакруа, це детектив Кесслер.

— Детектив Кесслер, — промовив Нед, смакуючи слова. — Хе.

— Я забув капелюха, мем.

Нед і Рейчел опустили погляд на напівфедору, яку Рейчел поклала на стіл.

Ізнову стукіт, наполегливий, стукіт людини, яка звикла стукати у двері незалежно від того, хочуть чи не хочуть люди по той бік, щоб він увійшов.

— Місіс Делакруа!

— Іду! — гукнула Рейчел.

Нед зиркнув на неї.

Рейчел зиркнула на нього у відповідь: «Чого ви від мене хочете?»

Нед і Ларс перезирнулися. Послуговуючись якоюсь телепатичною мовою, вони ухвалили рішення. Нед передав їй капелюха й підняв долоню в неї перед носом.

— Бачите ширину моєї долоні?

— Так.

— Ось на стільки й відчиніть двері. А тоді віддайте йому капелюха й зачиніть.

Вона почала відходити від нього, та він схопив її за лікоть і розвернув лицем до Калеба. Кривава завіса на його обличчі темнішала. Якби це відбувалося на Гаїті, його голову обсіли б мухи.

— Якщо ви бодай на йоту відхилитеся від моїх вказівок, я вчиню так із вами.

Вона затрусилась, а він розвернув її до дверей і прошепотів:

— Перестаньте труситись.

— Як? — Вона зацокотіла зубами.

Він сильно ляснув її по п’ятій точці. Вона озирнулася на нього, а він злегка всміхнувся, бо дрижаки припинилися.

— Тепер ви вивчили новий трюк.

Вона взяла капелюх і пройшла своєю квартирою. Ліворуч від дверей висіла на гачку її сумка, мінісумочка через плече із брунатної шкіри, різдвяний подарунок від Браяна. Рейчел поклала руку на дверну ручку й вирішила, що зробить це спонтанно, не даючи ні собі, ні їм часу на роздуми. Вона відчинила двері ширше, ніж на рекомендовані два-три дюйми, — відчинила так, щоб детектив Трейвон Кесслер чітко бачив, що в неї за лівим плечем, бачив коридор, який вів до спалень, до дверей санвузла, до кухонного бару. Практично одним порухом зняла сумочку з гачка, переступила поріг і віддала йому капелюха.

Куля влучила їй у спину й розітнула навпіл хребет так, що в її кров посипались уламки кістки, тимчасом як сама Рейчел упала, врізавшись у детектива Кесслера. Через це падіння він не встиг розрядити власний пістолет. Нед, продовжуючи стріляти, поцілив Кесслерові в голову, плече й руку. Той упав разом із Рейчел. Вони купою повалилися на мармурову підлогу, а Нед і Ларс обступили їхні тіла. Поглянули на них згори вниз із порожніми обличчями й заходилися стріляти по їхніх тілах, доки їхні трупи не застрибали…

— Детективе. — Вона зачинила за собою двері. — Я саме думала, чи повернетеся ви по нього. Вже збиралася зателефонувати вам на мобільний.

Коли вона пішла до ліфтів, він попрямував за нею.

— Виходите?

Вона озирнулася на нього через ліве плече. Браян, Себастьян і двоє її колишніх хлопців казали їй, що так у неї найсексуальніший вигляд. Судячи з того, як тоді кліпнув Трейвон Кесслер, неначе стараючись відбитися від її погляду, на нього це подіяло.

— Просто намагаюся прогулятися для заспокоєння.

— А хіба для нього не існує сон?

— Можна вам у дечому зізнатися? Розповісти таємницю?

— Обожнюю таємниці. Тому і став копом.

Вони дісталися ліфтового холу. Вона натиснула на кнопку й ризикнула озирнутися на коридор, що вів до дверей її квартири. Що вона робитиме, якщо двері відчиняться? Побіжить до сходів?

Та її там просто вб’ють.

— Я потай курю, — сказала вона. — І в мене скінчилися сигарети.

— А… — Він кілька разів кивнув. — Закладаюся, що він у курсі.

— Гм-м?

— Ваш чоловік. Закладаюся, що він знає про ваше куріння, але сам воліє цього не показувати. Де містер Перлофф?

— Лежить у відключці на дивані у вітальні.

— Не сумніваюся, що це — те, що у вас ночує інший чоловік, — також влаштовує вашого чоловіка. Отакий він прогресивний, ваш чоловік. У старому доброму Браянові нема нічого «застарілого».

Вона поглянула на цифри над лівим ліфтом і побачила, що той застрягнув на третьому поверсі. Поглянула на цифри на правому ліфті й побачила, що там не горить нічого. Його вимкнули на ніч. Він, мабуть, працює за таймером заради економії витрат на електрику.

«Довбані таймери», — подумала вона й озирнулася на свої двері.

— Чекаєте, що вони посунуться? — спитав Трейвон Кесслер.

— Хто посунеться?

— Ваші двері. Ви весь час на них озираєтесь.

Якщо Нед і Ларс зараз вийдуть із пістолетами наголо, то матимуть перевагу перед Кесслером. Але якщо вона йому скаже — скаже, що вони там, скаже, що вони накоїли, — він витягне свого пістолета, прикриє її своїм тілом і викличе підмогу. І цей кошмар закінчиться.

Їй достатньо було йому сказати. І приготуватися до в’язниці.

— Справді? Я зараз сама не своя.

— Чому?

— Можливо, на мене злегка вплинула звістка про те, що мій чоловік веде подвійне життя.

— Такі справи. — Він поглянув на простір над ліфтом. — Може, підемо на сходи?

Вона не стала замислюватися.

— Звісно.

— Ні, стривайте. Він їде.

Ліфт переповз із третього поверху на четвертий, а тоді наростив швидкість і полетів із четвертого на п’ятий, тоді на шостий, сьомий, восьмий, дев’ятий…

І зупинився.

Вона поглянула на Кесслера.

Він у відповідь знизав плечима — мовляв, «подайте на мене до суду».

— Я піду на сходи, — сказала вона й повернулася в бік сходів.

— Він знову їде.

Червоний вогник перескочив із дев’ятки на десятку, а тоді гайнув від одинадцяти до чотирнадцяти. І знову спинився. Рейчел чула сміх із шахти, чула, як люди виходять на чотирнадцятому поверсі й розмовляють, наче п’яні після суботнього вечора, хоча надворі вівторок.

Поки Трейвон Кесслер стояв спиною до коридора, із її квартири вийшов Нед. Вона подумала, чи не закричати їй. Подумала, чи не побігти до сходів, і червоний знак виходу вабив її, наче рука Бога. Перш ніж Кесслер простежив за її поглядом і повернувся, Нед устиг спокійно пройти коридором до них. Руки в нього були вільні: пістолет він, мабуть, заткнув за пояс іззаду та приховав полою свого піджака «Мемберс Онлі».

— Рейчел, — сказав він. — Давно не бачилися.

— Неде. — Вона помітила, як у його очах на мить спалахнуло спантеличення. — Я переважно сиділа вдома, замовляла доставку їжі.

Нед повернувся до детектива Кесслера.

— Нед Гемпл.

І простягнув руку.

—