Денніс Ліхейн - Після падіння, Денніс Ліхейн

— Що привело поліцію Провіденса до Бостона?

Кесслер на мить явно спантеличився, а тоді опустив погляд на свій пасок і побачив, що до нього приколото золотавий жетон.

— Перевіряю кілька зачіпок.

Дзенькнув, приїхавши, ліфт, і його двері відчинилися. Вони зайшли. Кесслер натиснув на L[20].

26

Мундштук

— Усе гаразд, Рейчел?

Нед поглянув на неї з того боку кабіни з відверто стурбованим виразом обличчя.

— Звичайно. А що?

— Ну, я просто… — Він знічено повернувся до Трейвона Кесслера. — Я живу по сусідству з Рейчел і Браяном. Вибачте, мені слід тримати свого балакучого язика за зубами.

На це Кесслер широко всміхнувся.

— Рейчел, йому слід тримати язика за зубами?

— Щодо мене — ні.

Кесслер простягнув руку.

— Продовжуйте, містере Гемпле.

Нед загмикав, заохав і на мить опустив погляд на власне взуття.

— Кілька хвилин тому я почув якісь нетривалі, гм, крики. Гадаю, ви з Браяном не надто добре ладнаєте. Зі мною й Розмарі відбувається те саме. Дрібниці. Я просто сподіваюся, що все гаразд.

— Крики? — Кесслерова усмішка стала ще ширшою.

— Люди сваряться, — сказав Нед.

— О, я знаю, що люди сваряться, — відповів Кесслер. — Мене просто дивує, що Рейчел сварилася з Браяном. Усього кілька хвилин тому, так?

Ліфт зупинився на сьомому поверсі, і в кабіну ввійшов містер Корнеліус, власник трьох нічних клубів у Фенвеї. Він увічливо всміхнувся всім присутнім і знову заходився строчити комусь повідомлення з телефона.

Нед віддав її Кесслерові на блюдечку з блакитною облямівкою. Навіть якщо їй удасться втекти від них обох, коли вони доїдуть до вестибюля — а як їй це вдасться, вона гадки не мала, — Кесслер повернеться до її квартири, цього разу вже з ордером, і знайде там мертвого Калеба. Не у відключці. Мертвого.

Вона усвідомила, що вони обидва дивляться на неї, чекаючи якоїсь реакції.

— Неде, дякую, та це був не Браян.

— Ні?

— Це був його партнер. Ви кілька разів із ним зустрічалися. Калеб?

Нед кивнув.

— Симпатичний хлопака.

— Ото він.

Нед звернувся до Кесслера:

— Утім, як я завжди кажу своїй дружині, зовнішність меркне.

Рейчел зауважила:

— Він захотів сам поїхати додому, а я не хотіла йому цього дозволяти. Він перепив бурбону.

— Але він приїхав на метро, — нагадав Кесслер.

— Що?

— Він казав нам, що приїхав із Кембриджа на метро.

— Але він живе в Сіпорті й не хотів вертатися туди на метро. Він хотів позичити в мене автівку. Через це й сталася суперечка.

«Блін, Господи, та скільки деталей я тут можу правильно згадати?»

— А…

— Логічно, — промовив Нед тоном, який натякав, що це нелогічно.

— Може, йому просто сісти в таксі? — припустив Кесслер.

— Uber, — запропонував Нед.

— Саме так. — Кесслер різко тицьнув у Неда великим пальцем.

— Доведеться вам спитати його, як він протверезіє, — сказала вона.

Тепер містер Корнеліус стежив за ними, не знаючи, що відбувається, проте здогадуючись, що в нього перед носом розігрується конфлікт.

Вони дісталися вестибюля.

Рейчел гадала, що Кесслер покине її, щойно вони вийдуть із будинку. Навіть якщо вона затримається, заговорить із Кесслером на тротуарі, Нед просто поводитиметься так, ніби покинув її. А щойно Кесслер таки поїде геть, Нед з’явиться знов. Або просто застрелить її з того боку вулиці.

Вона поклала руку собі на карк і намацала застібку свого кольє. Якщо їй удасться трохи її скрутити, а тоді клацнути пальцями, можливо, вона зуміє розірвати нитку. Намистинки посипляться на підлогу. Чоловіки нагнуться, щоб їх підібрати. А вона зможе гайнути надвір через поштову кімнату.

— Щось укусило? — спитав Кесслер.

— Що?

— Свербіж, — мовив він. — Вам свербить шия?

Тепер на неї дивився Нед.

Вона опустила руку.

— Ага. Трішечки.

Вони вийшли до вестибюля. Містер Корнеліус звернув праворуч, у коридор для гаражних ліфтів. Нед і Кесслер продовжили йти вперед.

Домінік, що сидів за письмовим столом, позирнув на них. Судячи з усього, присутність Кесслера й Неда його злегка спантеличила, проте він кивнув Рейчел і повернувся до свого журналу.

— Без гаража? — спитала вона Неда.

— Гм-м? — Нед слідом за нею поглянув на гаражні двері. — Ні.

— Ви припаркувалися на вулиці? — сказала вона.

Нед озирнувся на неї через плече.

— О ні, люба, я просто виходжу прогулятися.

— Сьогодні всі йдуть прогулятися, — зауважив Кесслер і погладив себе по животі. — Мені через це починає здаватися, що час іти до спортзали.

Він відчинив парадні двері всередину й махнув їм обом рукою, ніби кажучи «після вас». Нед пройшов у двері, а за ним — Рейчел.

На тротуарі Рейчел сказала Недові:

— Приємної прогулянки. Привіт Розмарі.

— Гаразд. — Нед простягнув руку Кесслерові. — Радий знайомству, детективе.

— Навзаєм, містере Темпле.

— Гемпл, — виправив Нед, тиснучи йому руку.

— Звісно. Я сплохував. — Кесслер опустив руку. — На все добре, сер.

Кілька дивних секунд ніхто з них не рухався. Врешті Нед повернувся і пішов на схід уздовж тротуару, засунувши руки в кишені. Рейчел позирнула на детектива Кесслера, який неначе на щось чекав. Коли вона знову глипнула на потемнілу вулицю, Неда вже ніде не було видно.

— Значить, це Нед.

— Це Нед.

— Вони з Розмарі давно одружені?

— Хтозна-відколи.

— От тільки обручки в нього немає. Він не видався мені богемним типом із тих, які вважають, ніби обручки — це просто символи суспільного гноблення з боку домінантної парадигми.

— Мабуть, просто здав, щоб почистили.

— Може, й так, — відповів він. — Чим він займається, наш друзяка Нед?

— Знаєте, я точно не в курсі.

— Чому я не здивований?

— Здається, якимось виробництвом.

— Виробництвом? — перепитав Кесслер. — У нашій країні вже ні хріна не виробляють.

Вона знизала плечима.

— Ви ж знаєте, як воно зараз із сусідами.

— О, розкажіть, будь ласка.

— Усі пильнують особистий простір.

Вона напружено йому всміхнулася.

Він відчинив пасажирські дверцята темного «форда» із чотирма дверцятами.

— Дозвольте підвезти вас до сигарет.

Вона озирнулася на вулицю. Кожні двадцять футів на неї падало світло від вуличного ліхтаря. Між цими вогнями лежала темрява.

— Звичайно.

Вона сіла в автівку.

Кесслер сів, поклав капелюха між ними на сидіння і