Франко І. Я. - Поеми - т. 5, Франко І. Я.

Поеми. Накладом українсько-руської видавничої спілки. Львів, 1899, 129 с.), в яку ввійшли твори: «Істар», «Сатні і Табубу», «Бідний Генріх» (твір друкується у т. IV), «Поема про білу сорочку», «Похорон». Це видання відкривалося авторською «Передмовою», яка вміщена на початку цього тому.

Тексти поем і легенд у томі подаються за найавторитетнішими прижиттєвими публікаціями, які відображають останню волю автора. Твори, що за життя поета не друкувалися, подаються за автографами, які зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 3. 29

У творах, вміщених у томі, збережено Франкові круглі і квадратні дужки, якими поет позначав свої доповнення до тексту; в ламаних дужках подаються редакційні ін’єктури.

 

Українсько-руська видавнича спілка - громадська видавнича організація, заснована в 1898 р у Львові. Існувала до 1917 р. Видала понад 300 книжок. Активно пропагувала здобутки української літератури - твори М. Коцюбинського, Лесі Українки, Панаса Мирного, В. Стефаника. Головними засновниками й редакторами її були І. Франко і В. Гнатюк.

 

 

ІСТАР

 

Вперше надруковано у збірці: Іван Франко. Поеми. 1899, с. 7-24, з передмовою автора.

Поема написана в кінці 90-х років. Подається за першодруком.

 

 

САТНІ І ТАБУБУ

 

Вперше надруковано у збірці: Іван Франко. Поеми. 1899, с. 25-34, з передмовою автора.

Поема написана в кінці 90-х років. Подається за першодруком.

 

 

ПОЕМА ПРО БІЛУ СОРОЧКУ

 

Вперше надруковано у журн. «Літературно-науковий вісник», 1899, т. VI, кн. 5, с 117-140. Того ж року поема з передмовою автора була видана разом з іншими творами окремою збіркою: Іван Франко. Поеми. 1899, с 59-86.

Поема написана в кінці 90-х років.

У відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (ф. 1, № 7444) зберігається недрукований варіант поеми, який відрізняється від опублікованого тексту. У ньому цілий ряд сцен має іншу редакцію, часто значно стислішу. Так, опис битви хрестоносців з турками і полонення Олександра займає всього 17 рядків, а в друкованому тексті - 57. Розповідь Галанбега про поїздку до Відня відповідно - 6-38. Є й інші відмінності: у рукописному варіанті виведено образ турецького султана, у друкованому тексті він відсутній. Його заступає паша Осман.

Особливо суттєвою є різниця у тій частині поеми, де йдеться про повернення Юліани і Олександра до Відня, зокрема у сцені «суду» над Юліаною. У рукописному варіанті дія розгортається так: прощаючись із «вандрівним черцем» (Юліаною), Олександр на доказ вдячності за врятування з полону віддає йому половину своєї білої сорочки, яка не потемніла за весь час полону. Цей дарунок Юліана і пред’являє на бенкеті, коли свекруха звинуватила її у подружній невірності.

Зовсім по-іншому побудована ця сцена у друкованому тексті. Момент дарування половини сорочки «вандрівному черцеві» тут відсутній. Але сам конфлікт Юліани з свекрухою, її боротьба за своє чесне ім’я змальовується значно глибше і докладніше. Героїні доводиться спростовувати не тільки словесні (як у рукописному варіанті), а й «речові» звинувачення: біла сорочка Олександра, яка не втратила свого кольору за весь час перебування в полоні, на церковному престолі почорніла за одну ніч. Цей факт дає можливість свекрусі переконати сина в тому, що сорочка була зачарована, і тим самим ще більше підірвати його віру у подружню вірність Юліани

Даний рукопис, очевидно, є первісним начерком «Поеми про білу сорочку».

Подається за текстом збірки «Поеми».

 

«Літературно-науковий вісник» - щомісячний художній, науковий і публіцистичний журнал. В період, коли до його редакції входив І. Франко (1898-1906), журнал мав демократичне спрямування.

…Чайченкова «Дума про княгиню-кобзаря» - мається на увазі твір Б. Грінченка «Дума про княгиню-кобзаря», Львів, 1891.

 

 

ПОХОРОН

 

Вперше надруковано у збірці: Іван Франко. Поеми. 1899, с. 87-129, з передмовою автора.

Поема написана в кінці 90-х років.

Зберігся чорновий варіант початку поеми під тією ж назвою (ф. 3, № 206, арк. 50-52).

Подається за першодруком.

 

ПОХОРОН

 

Горіло світло в величезній залі,

У склах іскрилося дощем рясним

І морем мріло в дзеркалі в хрусталі.

 

Клубами цигар запахущий дим

Угору вився, мов туман прозорий

Стояв, і швидше дихалось під ним.

 

Кругом столи, а на столах, мов гори,

Наставлено всього, чого лиш міг

Бажати смак, на все, що ласе, скорий.

 

А за столами много, много їх

Сиділо: старці, що під літ вагою

Гнуть чола, що присипав білий сніг,

 

І молоді, що з повною жагою

Ще п’ють життя, і рум’янцем цвітуть,

І тупають могучою ногою.

 

А поміж ними й я. Хоч тисла грудь

Якась грижа нестямна, та сміялись

Уста й шептав ум-зрадник: будь-що-будь!

 

У залі гомін, сміх, перекликались

З стола к столу знайомі, наче град,

Летіли жарти, дотепи пускались.

 

Лилось вино, в келішках блискотять,

Мов хризоліти, золоті напої,

Ллють жар у кров, уяву вдаль манять.

 

Мов тіло сили набира нової:

Старі простуються, руками б’ють

Об стіл, підносять голос, як за свої

 

Молодості. А молодіж, мов з пут

Зірвавшись кінь, і брикаєсь, і б’ється,

Ірже й про поводи не хоче й чуть,-

 

Так молодіж гуде, реве, сміється,

І їсть, і п’є, щоб справдить слово те:

Пить, поки п’ється, бити, поки б’ється.

 

О, справдилось те слово золоте!

Се ж бенкет в честь великої побіди,

Що ворогів, неначе пил, змете!

 

Ось ті, що тут їдять за два обіди,

Недавно в бою наставляли грудь,

В рядах стояли, наче литі з міди.

 

Ось ті, що так тепер сердечно п’ють,

Недавно лить збирались кров ворожу

І трупом слать собі до слави путь.

 

Страшна була війна. Мов помсту божу,

Її заповідали здавна: чернь

Знімесь, законів зломить огорожу!

 

Мов з жита хопту, мов із ниви терн,