Сергій Вікторович Жадан - Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів

дівчинка вибирає цитрини і солодкий перець,

дає потримати своєму хлопцеві і,

сміючись, кладе назад.

За десять хвилин десята, вони довго перед тим сварились,

вона хотіла від нього піти, він умовив її залишитись;

повні кишені зелених речей,

золоті ассирійські монети, знеболювальні таблетки,

солодка любов, зачарована паприка.

винесіть звідси, ну, винесіть, вологу душу,

кожен померлий плід і полуничну кров, риби,

вбиті гвинтами старих пароплавів у південних

штатах, нафаршовані сережками і британськими

панківськими шпильками, стогнуть від кофеїну

в зябрах, від чорних хвороб і від зеленого світла,

ніби просять

винесіть звідси, ну, винесіть нас звідси на

найближчу стоянку, до найближчого автосервісу,

до найближчого холодного океану, ніби

показують, вигинаючись вологими душами, доки

ці гвинти в небесах над вечірнім супермаркетом

розвалюють соковите повітря, доки під нігтями

запікається кофеїн

винесіть, ну, давайте, сховайте в кишенях теплі

зелені спалахи, покладіть під язик срібло і золоті

монети, до найближчої схованки, до найближчого

стадіону, кров за кров, господь нас кличе,

поводячи плавниками

Тому, що так, як він тримається за неї, я не зможу

ніколи і ні за кого триматись, я не пройду байдуже

повз цю мертву тканину, і без того надто довго вагався,

не маючи сил рушити, аби тепер не йти за ними слідом.

Ти ж напевне знаєш, що їх очікує, правда ж? там,

де ти зараз є, де ти

опинилась, ти все можеш сказати їм наперед — ще

два-три роки золотого підліткового завмирання

в серпневій траві, розтрачування монет на різну

отруту і все — пам’ять заповнює те місце в тобі,

де знаходилась ніжність.

Тому, що так, як вона боїться за нього, я не зможу

ніколи і ні за кого боятись, тому, що з такою легкістю,

з якою вона кладе йому до рук ці теплі цитрини, я не зможу

ніколи нікому нічого віддати;

буду і далі за ними іти,

в довгих виснажливих сутінках супермаркету,

з жовтою травою під ногами,

з мертвою рибою на руках,

відігріваючи її серце

своїм диханням,

відігріваючи своє дихання

її серцем.

Словники на службі церкві

Так сталося, що жінка, яку він любив, вирішила

виїхати з його країни,

просто сказала йому одного разу,

знаєш, я маю їхати, маємо ще пару місяців,

можеш мені телефонувати.

добре, сказав він, добре, а потім?

що потім? — спитала вона.

що потім буде з твоїм номером?

в тебе його відберуть чи ти його

комусь подаруєш? ти розумієш про що я?

хто підійме

слухавку, якщо я зателефоную тобі

через два місяці?

Ну, я не знаю, сказала вона, номер, очевидно,

знищать. як — знищать? ось так — візьмуть

і знищать. і що потім? потім? потім нічого:

я поїду з цієї країни, буду собі чимось займатись,

там — читати, виїжджати за місто,

можливо, молитись. а я?

а ти? ну, ти теж молись, якщо маєш час.

Добре, сказав він, я так і зроблю — я вивчу

яку-небудь молитву і буду молитись. цікаво,

сказала вона, цікаво, і про що ти будеш молитись?

про що? не знаю про що,

про що-небудь, яка різниця — про що?

Ти ж невіруючий, сказала вона. ну то й що,

я ж нічого не буду просити,

просто молитимусь собі

як-небудь, аби робити те саме, що й ти, розумієш?

ще якби твій номер залишили, я б телефонував,

а так — що лишається?

Я знаю, чому в нас усе так сталось —

надто сильна залежність від словників,

від лексем і усіх цих дифтонгів,

що розвалюються на язиці,

нічим не виправдана довіра до них,

моя мова, я знаю, мій словник,

друкований на світлому гіркому папері,

читаний мною в барах і вагонах,

куплений мною на розпродажу

в Східному Берліні,

ще в 90-х, коли я тебе не знав,

я помру патріотом, навіть якщо

ти назавжди покинеш цю країну,

я спробую телефонувати на твій номер,

навіть якщо там будуть лунати голоси з пекла,

я гортатиму свій йобаний словник, навіть

якщо в ньому не залишиться жодного

невикористаного слова.

ніщо її не зупинить

ніхто її не переконає

близько 100 тисяч слів і словосполучень

і навіть не можна з нею поговорити