Сергій Вікторович Жадан - Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів

та зима? —

ось вони лежать у ліжку,

проспавши заняття,

програвши битву,

над ними лише дахи і небо,

і ніхто не знає, що їм зараз потрібніше.

Баржі пливуть на Югославію,

янголи ремонтують бакени.

Тільки дерева рвуться вгору,

щоби, коли він покличе, бути до нього ближче.

Вранці ввозять до міста овочі,

і світиться золотом проти сонця пісок,

перемішаний з кров’ю і вермутом

на зубах і сорочках робітників.

Ніколи не виплутатися з цього криміналу,

ніколи не звикнути до цієї країни,

ніколи не забути про необхідність смерті,

ніколи не згадати її пояснення.

+ + +

Важким кам’яним вугіллям у корінні лісів,

залізними лезами крізь пісок і вугілля

монтується — ланка до ланки,

зростаючись серцевинами,

обпалюється гаряча середина року.

На самому споді, якраз поміж червнем і липнем,

у тихих міських провулках із їхньою бакалеєю,

побачивши, як завмирають у теміні липи й кабіни,

пройдеш крізь нетривке міжсезоння,

яке, завагавшись на мить, може винести

в будь-який бік;

з цієї — найглибшої із улоговин —

завжди є два шляхи, і, легко гойднувшись,

ти можеш рушити проти течії, пробиваючись до зими і джерел,

коли все не видавалося таким невід’ємним,

коли все ще можна було змінити;

хтось встеляє пахучими водоростями

канали твого забуття,

димом, камінням і водоростями,

і ти до нестями

ловиш в собі

ці дими.

Середина року — ріка в низовині, якраз перед дельтою,

коли чужий, збудливий і солоний

запах інакшої води пробивається вгору по річищу,

заповнюючи собою пори чужої вологи;

так і ти — можеш, якщо захочеш

відчути ці крижані потоки зі свого майбутнього,

передбачити що там — за найближчими пагорбами,

зазирнути туди, де зникає будь-яка навігація,

і від тиші на яблуках відкриваються рани,

і де все ще нічого не починається

без твоєї присутності.

Господь симпатизує

аутсайдерам

Я подивився на море і все зрозумів —

третій день я тягався вздовж порожнього берега

і виходив до лиману, над яким висіли дощі,

вони падали в нього, в цей лиман, і плавали

там, як риби, третій день я бачив золоті вогні їдалень і мотелів,

і пристанційні буфети з бригадами робітників у білих майках,

вони заливалися алкоголем, і солодка слина

робила рожевою їхню горілку,

і ось що я думаю —

я думаю, Ісус був червоним, він спеціально

все вигадав таким чином, щоби ти мучився,

натрапляючи на помилки в його кресленнях,

він спеціально ніби говорить —

дивись, говорить він тобі,

ось твоє серце, ось її серце, чуєш, як вони б’ються?

ти живеш, доки ти слухаєш всі рухи і шерехи глибоко під своєю шкірою,

ти живеш, доки бачиш, що там робиться —

всередині речей і предметів,

що там постає — за поверхнею видимого.

І ще я подумав — ці велосипеди в піску,

і ще ці проповідники на рятувальних вежах —

коли заходити далеко у воду і проповідувати всім

медузам і літаючим рибам, читати їм, коли вони

терпляче плавають навколо тебе, пояснювати

їм найбільш темні й жахливі місця

у своєму тлумачному

словнику, говорити їм —

що Ісус був червоним, усі ці його лівацькі штуки

з ходіннями по воді, усі ці його апостоли —

інженери з політехніки, збирались на фабриці

на свої таємні вечері, усі ці золоті нитки у твоїх светрах,

подряпини на колінах,

Ісус був точно червоним, він розраховував

на комуністичні принципи в пташиних польотах,

і все це лише заради того, щоби ти мучився,

дослухаючись до серцебиття дерев і велосипедів,

до розмов бригадирів, чиї язики промиті

холодною горілкою, ніби нові деталі.

Молода трава, що виросте з цих фундаментів,

молода трава, про яку ще ніхто нічого не знає, молода

трава, навколо якої крутяться небеса,

трава — молода і волога, заради

якої все робилося;

у цієї дівчинки жили настільки тонкі, що інколи в них

не може пробитися кров,

узимку, коли шкіра пересихає, як ріки,

чуєш її серце?

її серце б’ється повільніше,

це значить, що тепер вона або спить,

або просто дуже спокійна.

Паприка

За зеленим спалахом городини,

за двома підлітками, які тримаються за руки,

йти посеред вечірнього супермаркету —