Борис Гуменюк - Вірші з війни

Про війну і душу сьогодні можна писати тільки так, як пише Борис Гуменюк.
Cаме за збірку «Вірші з війни» автор отримав літературну премію ім. В. Свідзінського від Ліги українських меценатів.
І саме таким поетам віриш, адже Борис Гуменюк вважає своїм кредо «життя як творчість і творчість як життя», – найкращий тому доказ те, що більшість віршів цієї збірки написані під свист ворожої артилерії в с. Піски, де Борис тримав лінію оборони у складі добровольчого батальйону ОУН.

Борис Гуменюк

ВІРШІ З ВІЙНИ

…Бачу сон…

…Бачу сон… Ромашкове поле

У ромашках — квіткою ти

А у нас тут поле бою

А у нас тут блокпости…

Слова візерунки долі

Слід хреста на моїм плечі

Три самотні зозулі в полі

Кують не роки а мечі

Ті мечі що кують зозулі

Значать долю мою навхрест

Нащо тіло — ловити кулі

Нащо вмер — щоб знову воскрес

Ніч ввійшла крізь броню в БеТееРі

Ніч гірка як причасне вино

Ніч розлилась як кров на папері

Але в кожної ночі є дно

Всесвіт цей народжений риком

Щоб піднятися — мусиш впасти

Ангели плачуть тихо

Щоб його не проклясти

…Наш блокпост чимось схожий на церкву

А окоп — мабуть на вівтар

«Хочу сина твого у жертву»

— Знову просить Старий Вівчар…

12.06.2014

Коли юна дівчина Ліна Костенко...

Коли юна дівчина Ліна Костенко

Писала свої перші вірші про кохання

Мала клопіт з римою

Вона мимоволі потрапляла в пастку

Яку для кожного молодого поета

Приготували рідна мова і серце

Коли любов римується з кров

Юнак із містечка Чортків що на Тернопільщині

(У нього немає імені — тим паче літературного —

І з питань безпеки ми не можемо назвати

навіть його псевдо)

Не дбає про риму

Коли пише смс-повідомлення своїй дівчині

Натомість він має клопіт з автоматом

Який потребує його уваги і обидвох рук

Автомат ревнує юнака до дівчини

Хлопець ще не навчився розуміти складну мову

Мовчазних автоматів

Однак загадкова мова кохання

йому теж незнайома

(Він ще не пробував нею говорити)

На саму лише згадку про любов

У нього червоніють вуха

…Слово кров тут не вимовляється

Тут поранених називають трьохсоті

Тут загиблих називають двохсоті

Юнак здригається коли чує

як його товаришів позначають цифрами

(Хто плаче за цифрами?)

І йому хочеться плакаги від того

що не можна плакати

А мовчазний набундючений автомат

тихо як меч самурая

Щоразу глибше заходить йому в душу

І тільки дівчина розуміє як сильно він її кохає

Хоча юнак ні разу не обмовився про любов

Азов

Азов

Азов

26.06.2014.

Стара шовковиця під Маріуполем...

Стара шовковиця під Маріуполем

За свій більш ніж столітній вік

Ще не бачила стількох хлопчиків

Які галасливою ватагою обступили її з усіх боків

Жадібно пригорщами обривали її стиглі ягоди

Нагинали додолу гілля закрутили стару в танці

А якесь найменше хлопча

видряпалося аж на вершечок

РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети

Лежали акуратно складені в траві під деревом

Хлопчаки реготали

вилазили одне одному на плечі

Вимащували соком перестиглих ягід

руки і обличчя

Іноді зумисне

Щоб бути схожими

на героїв голлівудських фільмів

РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети

Лежали акуратно складені в траві під деревом

Десь за обрієм запрацювали чотири міномети

Кумедно так «раз-два-три» «раз»

Наче юнак стукає умовним сигналом

у вікно до дівчини

(Якби то були не міномети

було б справді кумедно)

Зграя чорних круків

(з боку сонця — скривавлених)

з криком здійнялася в небо

Хоча можливо то так кричало

ошмаття зораної вибухами землі

Хлопчаки в одну мить

облишили стару шовковицю

Покинули її саму

ні в сих ні в тих кружляти в танці

Щоб уже наступної миті

перетворитися на суворих чоловіків

(Від блиску їхньої зброї і обладунків

у старої заболіли очі)

Щоб уже третьої миті розчинитися там

де до неба кричала земля

І небо здригалось за обрієм

Залишилась стара шовковиця сама

Стоїть край битого шляху

виглядає свої хлопчиків

Ніхто до неї не приходить

Ніхто не рве її перестиглих ягід

які осипаються додолу

І розтікаються наче криваві сльози

Там де лежали

РПГ кулемет автомати СВД каски бронежилети

Поволі почала підніматися приталована трава

Тільки гілля пам'ятає їхні руки

Тільки стара порепана кора

пам’ятає їхні босі ноги

А коли на небі сходить місяць

Стара шовковиця стає навшпиньки наче дівчина

Тягнеться до неба головою

Намагається заглянути за небокрай

Чомусь так самотньо і тривожно їй

Де ви хлопці?

28.06.2014

Наш чотовий — чоловік з химерами...

Наш чотовий — чоловік з химерами

Коли над полем бою сходить сонце

Він каже що це на дальньому блокпосту

запалили шину

Місяць у нього

це горло крупнокаліберної гармати

А море — це розплавлене олово

Чому воно солоне?

Тому що у ньому наші сльози піт сеча і кров —

Воно протікає крізь нас

Химерний чоловік погодьтеся

Але сьогодні він сам себе перевершив

Коли рано-вранці зайшов до нашого намету

і сказав

Усе — сьогодні війни не буде —

Так сказали по телевізору

На цілих три доби зупиняється війна