Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

Немовби справді навесні. Морозу сиві обладунки Так вигравали на траві, І світло радісної думки Геть гнало сум із голови. А нині він прийшов в природу, Знов спохмурніли небеса. Бо лише в сонячну погоду До нас приходять чудеса. Грудневе сонце не гаряче Й не обігріє всі світи, Та з ним сміється, а не плаче Душа і прагне доброти. «Яка на вулиці слизота…»
Яка на вулиці слизота Після морозу і дощу! Тому сьогодні на роботу Не йду, а майже що лечу. Розставив руки, наче крила, Щоб якось стримати політ: Не допоможуть розум й сила, Якщо вже під ногами лід. Коли підступно у двобої Слизьке протистоїть тобі, Шукай швиденько іншу зброю, Щоб успіх був у боротьбі. «Зима з морозом загуляли…»
Зима з морозом загуляли І подались на манівці. Про це горобчики сказали, Клюючи крихти на руці. Подія, мабуть, місце має, Хоч віри горобцям нема, Та справді місяць десь блукає Ця дивна нинішня зима. І грудень більш на квітень схожий, І сонце в синій вишині, І в день ясний цей і погожий Усе навкруг, мов навесні. Не знаю що, та у природі Щось справді діється не те. Та, мабуть, при такій погоді Бузок вже скоро розцвіте. І навіть в довжелезні ночі