Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь

І все це супроводилося рухами чарівливими. Коли при цьому розкривалась яка-небудь пола халата, то рука ту ж хвилину пильнувала справу виправити й придержати полу. Але ні завтра, ні післязавтра, ні третього дня не несуть справи додому. Проситель береться за розум: «Та що ж це, чи немає тут чого?» Довідується, кажуть, треба дати писарям. «Чому ж не дати? Я хоч зараз четвертак[210], другий». — «Ні, не четвертак, а по біленькій»[211]. — «По біленькій писарям!» — скрикує проситель. «Та чого так гарячитись? — відповідають йому, — воно так і вийде, писарям і дістанеться по четвертаку, а решта піде до начальства». Б’є себе по лобі недогадливий проситель і лає, на чім світ стоїть, новий порядок речей, переслід хабарів і ввічливе, ушляхетнене поводження чиновників. Раніше, бувало, знаєш принаймні, що робити: приніс управителеві справ червону[212], та й скипіла справа, а тепер по біленькій, та ще тиждень морочишся, поки догадаєшся; чорти б забрали некорисливість і чиновне благородство! Проситель, звичайно, має рацію; але зате тепер немає хабарників, усі управителі справ найчесніші й найблагородніші люди, секретарі тільки та писарі мошенники.

Незабаром знайшлося Чичикову поле багато просторіше: утворилася комісія для будування якоїсь казенної вельми капітальної будівлі. У цю комісію улаштувався і він і показав себе одним з найдіяльніших членів. Комісія негайно приступила до діла. Шість років поралася коло будівлі: але клімат, чи що, заважав, чи матеріал уже був такий, а тільки ніяк не йшла казенна будівля вище фундаменту. А тим часом у інших кінцях міста опинилося в кожного з членів по гарному будинку цивільної архітектури: видно, ґрунт землі був там кращий. Члени починали вже благоденствувати й стали заводитися родиною. Тут тільки й тепер тільки почав Чичиков потроху виплутуватися з-під суворих законів повстримливості й невблаганного свого самозречення. Тут тільки довгочасний піст нарешті був пом’якшений, і виявилось, що він завжди не цурався різних насолод, від яких умів стриматися в літа палкої молодості, коли жодна людина зовсім невладна над собою. Виявились деякі надмірності: він завів досить доброго кухаря, тонкі голландські сорочки. Уже й сукна купив собі такого, якого не носила вся губернія, і з того часу почав держатися більше коричневих та червонуватих кольорів з іскрою; уже придбав він чудову пару і сам тримав одну віжку, примушуючи пристяжного звиватися змієм; уже завів він звичку обтиратися губкою, намоченою у воді, змішаній з одеколоном; уже купував вельми недешево якесь мило для надання плавкості шкірі, уже…

Аж раптом: намість попереднього тюхтія був присланий новий начальник, людина військова, сувора, ворог хабарників і всього, що зветься неправдою. Другого ж дня полохнув він усіх до одного, зажадав звітів, побачив недоліки, на кожному кроці невистачені суми, помітив ту ж хвилину будинки гарної цивільної архітектури, і пішло перебирання. Чиновники були відставлені від посади; будинки цивільної архітектури надійшли в казну й повернуті були на різні богоугодні установи й школи для кантоністів[213]; усе збештане було до щенту і Чичиков над усіх. Обличчя його відразу, незважаючи на приємність, не сподобалось начальникові, чого саме, Бог відає, — іноді навіть просто не буває на це причини, — і він зненавидів його на смерть. Але тим що він усе-таки був людина військова, отже, не знав усіх тонкощів цивільних каверз, то через якийсь час, за допомогою правдивої зовнішності й уміння підробитися до всього, втиснулися до нього в ласку інші чиновники, і генерал скоро опинився в руках ще гірших мошенників, яких він зовсім не мав за таких, навіть був задоволений, що вибрав нарешті людей як слід, і хвалився не на жарт тонким умінням розбирати здібності. Чиновники зразу збагнули дух його і характер. Все, що тільки було під начальством його, зробилося страшенними гонителями неправди; скрізь у всіх справах вони переслідували її, як рибалка острогою переслідує яку-небудь м’ясисту білугу, і переслідували її з таким успіхом, що незабаром у кожного опинилося по кілька тисяч капіталу. В цей час навернулося на путь істини багато з давніших чиновників і були знову прийняті на службу. Але Чичиков уже ніяким способом не міг утиснутися, хоч як старався і обставав за нього підохочений листами князя Хованського перший генеральський секретар, що збагнув цілковито керування генеральським носом, але тут він аж нічогісінько не міг зробити. Генерал був такого роду людина, що хоч і водили його за ніс (а втім, без його відома), та зате вже, коли в голову йому западала якась думка, то вона там була все одно, що залізний цвях: нічим не можна було її звідти виправити. Усе, що міг зробити розумний секретар, було знищення забрудженого послужного списка, і на те вже він зрушив начальника не інакше, як співчуттям, змалювавши йому живими фарбами зворушливу долю нещасної родини Чичикова, якої, на щастя, в нього не було.

«Ну, що ж! — сказав Чичиков, — зачепив — поволік, зірвалось — не питай. Плачем горю не допоможеш, треба діло робити». І от вирішив він наново починати кар’єру, знову озброїтись терпінням, знову обмежитись у всьому, хоч як правильно й добре був розгорнувся попереду. Треба було переїхати до іншого міста, там ще набувати собі відомості. Усе якось не клеїлося. Дві-три посади мусив він змінити за найкоротший час. Посади якось були брудні, низькі. Треба знати, що Чичиков був найбільш добропристойна людина, яка будь-коли існувала в світі. Хоч він і мусив спочатку протискатися в брудному товаристві, але в душі завжди зберігав чистоту, любив, щоб у канцеляріях столи були з лакованого дерева і все було благородно. Ніколи не дозволяв він собі в мові недобропристойного слова і ображався завжди, коли в словах інших бачив відсутність належної пошани до чину або звання. Читачеві, я думаю, приємно буде дізнатися, що він що два дні зміняв на собі білизну, а влітку під час спеки навіть і щодня: усякий будь-скільки неприємний запах уже ображав його. З цієї причини він щоразу, коли Петрушка приходив роздягати його й скидати чоботи, клав собі в ніс гвоздичку, і в багатьох випадках нерви в нього були дражливі, як у дівчини; і тому тяжко йому було опинитися знову в тих лавах, де все тхнуло пінною і непристойністю у вчинках. Хоч як кріпився він духом, проте схуд і навіть позеленів під час таких пригод. Уже починав був він повнішати й набувати тих круглих і пристойних форм, в яких читач застав його при вчиненні з ним знайомства, і вже не