Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

Хіба має значення якого кольору волосся у жінки, котру до нестями кохаєш? Ні! Це Соня, як би вона не виглядала, для Гордія вона прекрасна. Чорне, біле, та хоч фіолетове волосся, тільки б була поряд. Так він думав рівно до тієї миті, доки не побачив її через скло автомобіля. Стоїть розгублена у очікуванні на його реакцію. Каштанові локони блищать на сонці і переплітаються від подиху вітру. Неправда! Має колір значення. І дуже велике. Вийшов до неї, щоб торкнутися, занурити у кучері пальці і відчути те саме задоволення, котрим марив раніше. Котрим марить і досі, як виявилось. Саме таку юну і прекрасну дівчину він покохав, із яскравими і великими очима. І ні, вона зовсім не схожа на його сестру. Це миле створіння схоже на сенс його життя, колись ним стало і ніщо вже не зможе цього змінити. Чи заплітатиме? Так. Кілька років коханій, а потім і їх донечці. Хай вислизає із пальців, плутається, та він не відмовить собі у цьому ритуалі. Чоловіча це справа чи ні, абсолютно байдуже. Для нього це особлива мить у житті.

Місяць спільного життя став подарунком долі. Виявляється велике щастя бачити рідних довкола щасливими і сповненими надії. Гордій, навіть, у дзеркалі почав бачити інше відображення себе. А коли тримав у руках донечку і відчував на плечі тендітну руку коханої, всередині здіймався вир задоволення. Благо, подібних митей вистачало. Коли Соня питала про майбутні плани, він уміло ухилявся від відповіді. Спочатку через те, що хотів нічого не робити лише бути завжди поряд з нею, а потім тому, що встиг із батьком дещо придумати. Повертатися до професії не хотілося. Не його це, постійно копатися у підлості людей і її наслідках. Життя на межі – це признак брутальності, сили, відваги, безстрашності, але не щастя. А він хотів бути щасливим. Сімейний бізнес, природа, оточення рідних. На сьогоднішньому банкеті він мав розповісти про новий етап у їхньому житті, але Соня випередила його і неабияк здивувала. Всього один її погляд, дав розуміння того, що вона зараз скаже. Зізналася у минулому батькам. От чому весь день нервувала і намагалася це приховувати. Хоробра і справедлива. Він би не наважився відкрити таємницю, а вона змогла. Про рахунок Дмитра він зовсім забув, та кохана різко нагадала. Чи розгнівався, що перед батьками, а не особисто? Ні! Це стосується усіх, і повинно всіма вирішуватися. Вона прийняла його рідних, тому так вчинила. Гордій вже думав як завершити мовчазну паузу, та його випередив батько.

-Доню!

Соня одразу підняла на батька заплакані очі, із хвилюванням чекаючи на його слова.

-Я єдиний із присутніх неспроможний на душевні розмови, але сьогодні спробую. Чути від тебе «тату», для мене велика радість. Дівчина, що подарувала моєму синові щастя і чудове дитя, для мене вже рідна. Минулі помилки забудь, і думай про хороше майбутнє. За Алінку, окреме дякую. Благодійність – це чудова думка. Про брата не згадуй погане, якби не він ти б не була зараз поряд з нами. А щодо готелю, тут ти трохи, скажімо, принесла нам клопотів. Ми з Гордієм вже на останніх етапах оформлення кредиту на його реставрацію. Доведеться йти у банк із вибаченнями і відмовою.

-Це правда?

Соня із величезними очима глянула на Гордія, а він лише підтвердив слова батька.

-Отже ви теж цього хотіли? То ви згодні?

Батько обійняв розгублену матір і кивнув Соні погоджуючись. А от Гордій трохи напружився. Бо йому було, що сказати. Трохи підправив на собі одяг і підвівся. Улянка наче відчула напруження і голосно заплакала. Бабуся одразу взяла її на руки заспокоювати. Соня хотіла підійти до них, але Гордій спинив її жестами.

-Цього сюрпризу тобі не зіпсувати. Та й плач дочки – найкраща мелодія для цієї миті.

-Якої миті?

-Миті коли я проситиму у тебе руки.

Гордій вийняв із кишені маленьку коробочку, відкрив її і простягнув ближче до коханої. Вона ж застигла із здивуванням на обличчі, здавалося, зовсім не дихала.

-Для моїх батьків ти стала справжньою дочкою. Для нашої донечки люблячою матірʼю. Мені теж хочеться. Ти станеш моєю дружиною?

А тут вже плакала не лише Улянка, але і всі за святковим столом. У ресторані пролунала романтична мелодія, а офіціант приніс букет розкішних білих троянд. Соня підвелася і підійшла ближче до Гордія. Декілька секунд дивилась йому у очі, а потім задоволено відповіла.

-Так!

Незграбно витягнув обручку із великим коштовним каменем і одягнув її на палець коханої. Пригорнув до себе і пристрасно поцілував. А потім закружляв її і маленьку донечку у повільному танці. Під бурні оплески майже повного залу відвідувачів ресторану. У тому, що він вчинив правильно і ощасливив Соню, вона дала зрозуміти особливим жестом. Бо вийняла із своєї сумочки instax і зробила спільне фото.

Цього вечора все стало на свої місця. Відкрились таємниці минулого, плани на майбутнє. Зʼявилась нова справа, котра поглине всю сімʼю у довготривалі клопоти. Приміщення за приміщенням відновлюватиметься стара будівля. День за днем зростатиме дитина. Мить за миттю буде проходити у новому житті. А минуле… воно пройде крізь очевидний відсів. Все погане забудеться, а хороше назавжди залишиться у спогадах. Наче ті сни через ловець.