Джулія Ромуш - Пастка для Бродського, Джулія Ромуш

Розділ 57 Бродський

******************************************************************************

Я стискаю телефон в руці, злий. Що означає вся ця чортівня???  Я приїхав раніше, хотів зробити Олесі сюрприз. До нового року вже залишилося недовго і я хотів подарувати їй собаку, ту, яку вона так хотіла.  Але її потрібно було замовляти заздалегідь з іншого міста, чим я сьогодні й займався. Але вона зателефонувала, і її слова боляче віддають в скронях.  Щось всередині мене кричить, щоб я їхав додому. 

  

Я вже в машині, лечу на скаженій швидкості.  Мене заносить, і я встигаю загальмувати за метр до цегляної огорожі...  Хвилина, друга... Видихаю. Блять, візьми себе в руки! Якого біса ти твориш???  Ти ж міг здохнути зараз!
Я їду далі, приїжджаю додому, заходжу... Манатки валяються по квартирі - жіночі труси, ліфчик ... Що за дурня???  Залітаю на другий поверх. Сукаааааа!!! Настя лежить гола на ліжку і посміхається мені. 

  

- Ммм, малюк, ти приніс мені шампанського?  - Ніжно муркоче вона. Я відразу скривився - від одного погляду на цю дешеву постанову мене нудить. 

  

- Якого чорта???  - Я злий, я розлючений. 

  

- Фу, як грубо, невже з дівчатами так розмовляють?  - Вона кривиться. 

  

- Зі шмарами, які лежать у ліжку чужого чоловіка, розмовляють! 

  

- Фу, Вадим, ти ж знаєш, мене ці грубощі не заводять. 

  

- Пішла на хуй звідси!  - Я починаю наближатися до неї. 

  

- В  якому сенсі?  - Скрикує вона і починає прикриватися простирадлом. 

  

- Я сказав - зібрала своє ганчір'я і пішла на хуй!  - Ще жорсткіше кажу я. 

  

- Вадим ... я ... невже це дівчисько ... Та вона навіть сказати нічого не змогла... Просто як кисіль розтеклася тут і попливла. Тобі потрібна не така розмазня ..., - Я вже не можу цього чути! Хапаю її за волосся і волочу до сходів. Вона кричить, виривається. Я спускаюся з нею зі сходів і пхаю в те місце, де розкиданий її одяг. 

  

- У тебе хвилина, а то голу викину на вулицю!  - Кричу я і відходжу, в цей момент мені дзвонить Льоха і каже, що Олеся у них.  Я питаю, як вона і Льоха каже, що кепсько. Прошу його приїхати. 

  

Розвертаюся, Насті  немає, чую крики на кухні... Настя лежить на підлозі з ножем... Блять, ця довбонута прирізала собі вени та кров стікає на підлогу...  Швидко дзвоню у швидку, намагаюся перев'язати їй руки. 

  

Все відбувається як уві сні - швидка, каталка, "вона могла померти, ви нас вчасно викликали"... Льоха з білим обличчям говорить про щось з лікарями, щось пхає їм в кишеню, ті своєю чергою згідно махають головою... сиджу на стільці, Льоха вимиває кухню...

Я починаю потроху виходити з трансу, ми їдемо до Олесі.  Але краще б я не їхав ... Той стан, в якому я її побачив, просто добив мене.  Вона була біла, як стіна. З шаленими червоними очима і говорила, що я її вбив.  

Я втомився... втомився битися в закриті двері, втомився доводити щось, а потім все одно вибачатися за те, що мені не повірили.  

Я не хочу, не маю права знову змушувати її вірити. Я сьогодні зробив боляче двом жінкам... Напевно, буде краще просто піти...

*****************************************************************************

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно