Джулія Ромуш - Пастка для Бродського, Джулія Ромуш

Розділ 56

**********************************************************************************

Алінка зайшла у ванну хвилин через десять, коли я вже була уся мокра і трусилася від холоду.  Вона швидко вимкнула воду, роздягнула мене та обмотавши у великий халат вивела в кімнату.  Я не знаю скільки часу пройшло, на вулиці вже було темно.  Я просто сиділа на дивані та дивилася в одну точку, тільки іноді кліпала. Просто намагалася уявити собі те, як тепер я буду жити...  Як я буду жити, коли мене зрадила людина, якій я подарувала себе всю? Я віддала йому мою душу, а він на швидкості її переїхав?  Від неї не залишилося нічого, тільки злість і ненависть... 

  

Напевно, години через дві, я почула, як відкриваються вхідні двері, як Алінка біжить в коридор, чоловічі голоси. 

  

- Я не знаю ... ні, вона не в порядку ... я її такою ще не бачила.  Їй погано ...- Чую кроки.  Хтось йде до мене в кімнату.  У коридорі замикаються двері, значить хтось пішов на вулицю. 

  

До кімнати заходить Вадим. Він дивиться на мене, але мені все одно, я не підіймаю на нього очей.  Він голосно зітхає і сідає навпроти мене в крісло. 

  

- Олеся, я ..., - він замовкає на секунду.  - Я хочу тобі пояснити. Це не те, що ти ... 

  

- Не потрібно!  - Я різко перериваю його.  - Я не хочу! Я побачила те, що побачила.  Це все, Вадим... Сьогодні я померла, померла для тебе.  Та Олеся, яка була в мені та любила тебе, вона залишилася там, біля твоєї спальні... Вона тихо вмирала з кожним словом тієї жінки.  Ти розтоптав мене, знищив... Я більше ніколи не зможу так когось полюбити ..., - підіймаю на нього очі та зло посміхаюся.  - Це боляче, надто боляче... Я більше цього не переживу... 

  

Я перший раз бачу його таким -  очі сумні, він чорніше хмари, виглядає так, як ніби не спав тиждень, дуже втомлений і нещасний. 

  

- Знаєш, Олеся, я втомився, — він видихає.  - Напевно, краще ось так. Я не буду нічого пояснювати.  Ти повірила, не спробувавши розібратися. Мене не було в будинку і тебе це не збентежило.  Скільки разів я доводив, що я з тобою?  Скільки разів просив мені вірити?  Немає довіри - немає кохання.  Значить так повинно було статися.  Це на краще, що зараз ... поки все ще не зайшло так далеко ... Пробач мені, Олеся ..., - він встає і тихо йде.  І тільки коли закриваються вхідні двері, у мене починається нова хвиля болю...

Я кричу, мене кидає по ліжку, у мене  істерика, в якій я вже нічого не контролюю... Бачу Аліну, вона плаче, намагається мене заспокоїти.  Льоха... Він щось мені кричить, але я не чую ... Відчуваю укол у вену ... і поринаю в порожнечу ... тут добре ... не боляче... і я радію вже цьому... 

***************************************************************************************

 

 

 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно