Кері Ло - Поруч у темряві , Кері Ло

— Не зараз…

Я зітхаю, збираюся підвестися, але вона раптово хапає мене за руку.

— Матвію…

— Так?

Вона відводить погляд, а потім тихо, майже пошепки, каже:

— Обійми мене… будь ласка.

Я завмираю на мить, здивований її проханням, але не вагаюся.

— Посунься.

Вона трохи зміщується, а я лягаю поруч, обережно притискаючи її до себе. Вона кладе голову мені на груди, а я гладжу її по волоссю, відчуваючи, як поступово її дихання вирівнюється.

— Ти можеш поділитися зі мною… коли будеш готова, — тихо кажу. — Я вислухаю.

Вона не відповідає, але її пальці м’яко стискають мою футболку.

І цього достатньо.