Кері Ло - Поруч у темряві , Кері Ло

Розділ 36 «Відвертість за відвертість»

Аріна 
Лежу в обіймах Матвія, і мені так добре, так затишно. Його теплі руки повільно ковзають по моєму волоссю, а я слухаю ритмічний стукіт його серця.

— Матвію, а чому ти розійшовся зі своєю нареченою?

Він робить паузу, ніби зважує, що сказати.

— Хм, відвертість за відвертість?

— Нууу…

— Добре, — зітхає він і після короткої паузи продовжує: — Все банально просто. Думаю, ти вже знаєш, що вона мені зрадила.

Я мовчки киваю, а він говорить далі:

— Я повернувся з відрядження раніше, хотів зробити сюрприз коханій. Але вийшло так, що сюрприз зробила вона… для мене. Я застав її у нашому ліжку з іншим. Це сталося за місяць до весілля. Звісно, я одразу розірвав заручини і скасував весілля. Але вона досі не може заспокоїтися. Ну, ще б пак, втратила такий “мішок з грошима”.

Його голос звучить спокійно, навіть іронічно, але я бачу, що це рана, яка ще не до кінця зажила.

Почувши його історію, я відчуваю, як у мені зароджується сумнів. Уже не впевнена, що зможу йому відкритися. Не впевнена, що він зрозуміє чи повірить мені.

— Тепер твоя черга, — каже він після короткої паузи.

Я стискаю губи, не знаючи, з чого почати.

— Ем… після того, що ти мені розповів, я не впевнена, що варто ділитися своєю історією. Не впевнена, що ти мене зрозумієш, — кажу чесно.

— Я спробую. Просто довірся мені.

Я вагаюся, але зрештою вирішую бути чесною. Він мені подобається. І якщо я правильно трактувала його поведінку, то і я йому. Не знаю, чи у нас щось вийде, але не хочу брехати чи приховувати правду.

— Коли я познайомилася зі своїм колишнім нареченим, мені було сімнадцять. Він був найкращим другом моєї сестри Олі. Вони разом навчалися в коледжі, а потім вступили до київського вишу. Я теж поїхала вчитися до Києва після школи. Інколи проводила час у їхній компанії, але рідко, бо ми з Олею ніколи не були близькі.

Я роблю паузу, намагаючись підібрати правильні слова.

— Якось після одного спільного вечора Максим почав залицятися до мене. Я відштовхувала його, бо не хотіла стосунків. Але він не здавався. А ще й мама постійно тиснула на мене, мовляв, я кручу носом, хоча такий хлопець, як Максим, мав би залицятися до Олі, а обрав мене.

Я гірко посміхаюся, згадуючи ті моменти.

— Урешті-решт, під натиском мами та його наполегливості я здалася. Ми почали зустрічатися, коли мені було двадцять. Але перед тим, як погодитися, я запитала Олю, чи вона не проти, чи не має почуттів до нього. Вона сказала, що їй байдуже.

Я замовкаю, відчуваючи, як важко даються мені ці слова. Матвій уважно дивиться на мене, ніби читаючи між рядків. Він не перебиває, просто чекає.

— Після завершення навчання Максим повернувся до Одеси, бо в Києві не міг знайти роботу. А в Одесі батьки влаштували його в компанію друга. Поки я закінчувала навчання, у нас були стосунки на відстані. Це було доволі важко — Максим постійно ревнував, ми часто сварилися. Загалом, це був складний період у наших стосунках.

Я вдихаю, збираючись із силами, і продовжую:

— Коли я закінчила університет, мені запропонували гарну посаду в одній із найбільших компаній Києва. Я хотіла погодитися, але Максим не хотів переїжджати. Він казав, що в Одесі в нього вже все налагоджено — робота, і друзі. Урешті-решт, я вирішила повернутися до Одеси.

Я злегка посміхаюся, але без радості.

— На це, як і на вибір роботи, дуже вплинула мама. Спочатку вона запевняла, що якщо я не повернуся додому, то Максим мене кине. А коли батьки Максима домовилися про роботу для мене в тій же компанії, де працював він, мама наполягала, щоб я погодилася. Хоча мене вже прийняли на кращу посаду в іншій компанії. Але, за її словами, жінка не може бути успішнішою за чоловіка.

Я гірко зітхаю.

— Так і сталося, що зі своїм дипломом я працювала звичайною помічницею.

Матвій мовчки слухає, а я продовжую, дивлячись у стелю:

— Максим зробив мені пропозицію, коли ми були разом уже п’ять років. Якщо чесно, я вагалася. Відчувала, що це не зовсім те, чого я хочу. Розповіла про свої сумніви мамі… і пожалкувала. Знову був скандал. Знову я вислуховувала, що Максим міг би обрати Олю, але чомусь вибрав мене. А я, бачте, «принцесу з себе корчу».

Я замовкаю, бо горло стискає клубок емоцій. Матвій все ще мовчить, але його рука обережно накриває мою, і цей дотик здається таким підтримуючим, що я вперше за довгий час відчуваю себе не самотньою.

Ми деякий час мовчимо. Матвій продовжує однією рукою гладити моє волосся, а іншою тримає мене за руку.

— Ти можеш продовжити пізніше, якщо тобі важко, — порушує він мовчання.

— Ні, — хитаю головою, — пізніше я навряд чи зможу.

Збираюся з силами й продовжую.

Я розповідаю про той вечір у клубі, про те, як усе сталося. Як мама дала мені ляпаса, як я чекала Максима під дощем, як провела два тижні в лікарні. Як за цей час до мене не прийшли ні Максим, ні батьки. Розповідаю про Емі та про те, як зрештою опинилася в Києві.

Навіть не помічаю, коли по щоках знову течуть сльози. Періодично між словами схлипую. А Матвій мовчки стирає їх кінчиками пальців, не кажучи нічого зайвого.

Я глибоко вдихаю, намагаючись стримати тремтіння в голосі.

— Сьогодні приходив Максим… — кажу нарешті, відчуваючи, як знову стискається горло.

Матвій напружується, але не перебиває.

— Він сказав… що знає правду. Що Оля щось підмішала мені в коктейль тієї ночі… Щоб я… відключилася. А потім вони разом з Артуром провернули все це. 

Я заплющую очі, згадуючи той день. Спогади ріжуть, наче лезо.

— Він вибачався… Казав, що не знав. Що був дурнем, що треба було вислухати мене. Але це нічого не змінює, нічого вже не повернути, — я гірко всміхаюся, дивлячись у вікно. — Він тоді не вірив мені. Ніхто не вірив.

Матвій стискає мою руку сильніше, ніби намагаючись повернути мене до реальності.

— І що ти йому сказала?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍