Рія Тас - Вмій програвати, Рія Тас

Оля

Прокидаюся не від звуку будильника, а  від ароматів, які проникли у мою кімнату. Невже мама знову щось готує смачненьке. Швидко підіймаюся з ліжка та біжу на кухню, навіть тапки забуваю взути. Прохолодна підлога охолоджує. Спека сьогодні неймовірна я ще не була на подвір'ї, але якщо так жарко в будинку, то можу уявити яка температура на дворі.

- Встала вже?! – говорить мама як тільки мене бачить.

- Ага, давно я так не висипалася, ох і жарюка сьогодні неймовірна – потягуюся.

- Це точно, не пригадую коли востанє так жарко було, я б сказала навіть парко - все літо тепрература була близько двадцяти дев'яти градусів. А зараз підходжу до вікна та дивлюсяна термометр і мої очі округлюються коли я бачу тридцять чорити у тіні. Ось вам і останні дні літа. Надіюсь у столиці так не парить.

На столі стоять мої улюблені оладки, поряд полуничне варення, яке вчора дала баба та сметана,  а на газовій плиті вариться вівсяна каша, її я не дуже люблю, але мама готує її з шоколадом та горіхами спеціально для мене, хоч сама і не їсть таку, тож уминаю я зазвичай за дві щоки.

- Швидко вмиватися і за стіл – командним тоном говорить вона, але у кожному  її слові, стільки ласки та турботи.

 Так не хочеться залишати її саму, але навчання. До Києва на автобусі приблизно до двух годин їзди, тож кожних вихідних сильно не наїздиш, бо я тратитиму більше часу на дорогу ніж перебуваю вдома. Особливо зараз коли день в осени зменшиться і в чотири ти на вулиці і власних рук не бачиш, бо темінь така.  Але двічі на місяць я як штих приїжджаю.

Проводжу час вдома з мамою, зустрічаюсь з подругою, інколи можемо посидіти десь з однокласниками, ну і головне не забуваю з’їздити до своєї баби Ніни.

Кожного разу як приїздила, чула як я схудла та навіщо мені та столиця час уже про сім’ю задуматися. Я розумію чому вона так опікається, боїться щоб я не залишилась сама, вони з дідом Степаном прожили довге та щасливе життя. А після його смерті ба дуже не вистачає його, хоч вона і не говорить що її самотньо, але я це бачу і мама також.  Але інколи вона переходить усі кордони можливого.

 Ба спить і бачить, що я залишусь у Білій Церкві, поряд біля неї та матері, бо за мною потрібно в обидва дивитися. Звичайно вона прибільшує, але з моєю ба краще не сперечатися.

Баба Ніна, хоча вона не дуже любить коли до неї звертаються баба. Одного разу прийшла та говорить, серйозно так, щоб до неї зверталися Нінель. Ну ви таке бачили? Нінель з телефоном розібратися не може, а все грає у молоду. Хоча вона не виглядає на свої п’ятдесят сім. Завжди з зачіскою та макіяжем з технікою вона не дуже дружить зате полюбляє модні журнали. Звичайно в серйозно я це не сприйняла, хоча жінка була рішуче налаштована, але тепер ми з мамою між собою на неї говоримо Нінель.

- Ма, це неймовірно смачно – протягую від задоволення. Мамині оладки, бабусине варення та сметана – це насолода.

- Почекай, куди ти  так спішиш ще вівсянка  не кривись, вона  корисна - але не така смачна як оладки, хоч і з горіхами та шоколадом, але поряд біля оладок не стояла.

- Дякую, смачна – говорю мамі, коли куштую вівсянку, вона і справді дуже смачна, але я хочу оладки, а мені не дають поки все не з’їм.

- Що там Ніна Степанівна? – цікавиться мама коли також снідає, на відміно від моєї каші мамина без горіхів та шоколаду, як вона таке їсть сіра така, брр. Але вона завжди таку їла, мені щось смачне, а собі сіру вівсянку на воді.

- Ой, та що вона цвіте і пахне. З сусідкою серіали обговорює, на городі порається. Як завжди заміж мене видає.

- Вона як завжди з роками не змінюється – посміхається жінка.

- Хто наша Нінель ? – ми сміємось – Ні, це жінка буревій, її енергії та оптимізму, кожен молодик позаздрить. Але інколи дуже дивує знаєш що вона вигадала? – згадую все що розповідала ба.

- Ііі? - протягує.

- Хоче курочок завести, скучно її немає навіть з ким поговорити її.

- І куди її ті курочки до чого? Якщо її вдома майже не застанеш, то вона на роботі цілими днями, то на базар поїде пів дня проведе там, то у сусідки.

- О це точно, я вчора саме її у сусідки і застала.

- Ну якщо вже так хоче, то хай заводить.

- А я її не розумію для кого, що вона з тими курочками потім робити буде. А потім у неї тиск, городу повно ще й курочок подавай. Це ще я мовчу про те що вона насадила пів двору троян та бігає біля них, як біля малих дітей. Вчора як проводжала мене цілу екскурсію влаштувала, ніби я цього і так не бачила.

- Олю, ти ж знаєш якщо Ніна Семенівна вбила щось собі в голову, то ми вже нічого не зробимо. Раніше вона всю турботу віддавала чоловіку та нам, але ти виросла у мене робота, тож вона і займається городом, садом - як завжди мама спокійна, як її тільки вдається правильно підібрати слова - А що ти так завелася? Сама ж така сама, як щось вирішила, то це все. І оце вас двоє на мою ніжну натуру, а я одна. Два урагани – сміється.

- Ну хай заводить курочок, кроликів, свинок, а потім ти відкачувати її будеш.

Ну не розумію я цього городу у неї повно, у нас лише грядка для помідорів, огірків та зелені на сезон. А у баби і картопля, і кукурудза, і морква з бурячком, капуста  все домашнє без нітратів і це лише маленька частина, тільки навіщо так багато, я не проти всього цього, бо сама полюбляю домашню їжу, але ж в не такій кількості... Я навіть вже думала, що у них з сусідкою своєрідні перегони у кого краще помідори вродить. Чесно не здивуюся, якщо це правда. А я як згадаю той город з тією картоплею, як полазиш біля неї, то вже нічого не хочеться. Посади, осип, покропи, викопай. І навіщо якщо все можна купити у магазині і не чим не гірше, головне такого не говорити ба, бо ще серце прихватить.

А ще у неї великий сад: полуниця, смородина, ожина, малина, яблука, груші, вишні, черешні, які потім на городі гниють, хоча жінка ще варить повно компоту та варені, яку роздає ледь не всьому місту.

- Заспокойся, я поговорю з нею, але не впевнена, що зможу переконати. Думаю на десятку курчат і зійдемось.