Тетяна Калинова - Я-Лютий, Тетяна Калинова

Якби ж я тільки знав, чим закінчиться моя зустріч з янголом. Якби тоді я знав силу кохання і зради. Якби тоді я знав, наскільки короткий шлях від кохання до ненависті. Можливо все було б по-іншому, можливо мої хлопці були б живі. Я , Лютий, вперше в житті відчув, що у мене є серце , коли побачив її. Я віддав їй всього себе, божеволів від неї, наче підліток. Був готовий здохнути за неї. Був готовий змінити своє життя і змінитись сам. Вона- сама чистота і ніжність , а я злочинець, сама темрява. Здавалось, одним дотиком своїх брудних рук , можу її знищити... Та знищила мене вона...

Глава 1 Давид

     Прокидаюсь     вранці    від    звуку    телефонного    дзвінка  ,   та    не    можу    підняти    голову .     Не    хило   ми    вчора     відсвяткували  ,     мою    перемогу    на   боях  .    Навіть    не    пам'ятаю ,    як    дістався    додому.    Взагалі    я    дуже    рідко    бухаю ,   вчора    була   причина...   Це    був     дуже    важливий    бій ,    та    наступний    має    бути ,    ще    важливіший.Я   обожнюю    бої ,    обожнюю    цю     атмосферу ,     крики,     адреналін ,     запах    поту    і   крові ,    обожнюю   відчуття     після     перемоги  ,   наче     ти    всесильний    і     я    завжди    перемагаю .    Та    мені     цього    мало,     я    хочу    бути     чемпіоном     не     лише     нелегальних    боїв  ,  а    справжніх  ,    справжнього     рингу ,      справжнього     боксу    і     сподіваюсь ,    що     колись    моя     мрія    здійсниться .    Але    для    цього   ,   потрібно     підіймати     свій    зад    і    працювати ,   працювати  ,   працювати.   Все    що    у    мене    є  ,    все    чого    я    домігся ,    я    зробив    це    сам ,    я    сам    себе     зліпив.    Я     сам     купив    собі     квартиру,    байк ,    автомобіль.   Я    живу    дуже    непогано ,     порівняно     з    тим,    як    жив    ще    10   років    тому ,    до    того  ,   як    почав    займатися    боями     і    перегонами.   Це    моя     стихія  ,     бої    і    відчуття    всесильності  і  непереможності,    та    перегони   і      відчуття    свободи    і   швидкості. 

     Мене    ще    дитиною    віддали    в    дитячий    будинок .    Мені    було   6    років  ,    я    не    пам'ятаю   і    не  знаю    причини  ,    та      в     принципі    ,   мені    байдуже ,   якщо    віддали   ,   значить    був    непотрібний.     Там    я    познайомився    зі    своїми    пацанами .     Зі    своїми    найкращими    і    єдиними     друзями .    Ми    до    цього     часу    разом  ,    разом    на    перегонах  ,    разом    на    рингу    і    все    решта ,   теж     разом .     Ми    наче    брати ,    один    за    другого     стоїмо    горою ,   всесильна    і    непереможна     четвірка,     яку    в    нашому     оточенні     знають  ,      поважають    і    бояться.     Я    люблю    своє    життя    і     хоч   не    всіма,  далеко     не    всіма     своїми    вчинками     я    пишаюсь  ,    але    кожен    виживає    як    може. Знов     чую     наполегливий    телефонний    дзвінок .   Чорт !    Кому     там    не    спиться?

   - Так! -   гарчу    в    телефон.

   - Лютий ,   ти    що    дрихнеш    ще ?    Підіймай     свій     зад   ,   ми    вже    в    залі ,    тебе     чекаємо .    Ти     забув ?     У    нас   сьогодні    тренування .  - кричить    в    слухавку    Удав  ,   тобто    Саня,    мій    найкращий    друг ,    найближчий    брат. 

    - Вибачай     братан !  Проспав .   Важко    після    вчорашнього.    Скоро    буду. 

     Підіймаюсь    і     приймаю   холодний    душ ,   щоб     прийти    до    тями.     Одягаюсь,    беру    свою    спортивну     сумку    і    виходжу    з   будинку.     Сідаю    на     свого     залізного     друга     і    їду    в     зал.     Не     впевнений,     що    сьогодні    буде     надто     продуктивне     тренування  ,   але    через    тиждень    у    мене    дуже    важливий     бій,    потрібно    бути    готовим  .    На     мене     розраховують ,     дуже   важливі    люди    і    я    їх    не   підведу,    як     завжди.   

    Проїхавши    майже    половину    шляху    до      залу,    розумію    що    хочу     випити    кави,    зупиняюсь    біля    кав'ярні     і    беру    собі    еспресо.     Розрахувавшись    з     продавцем  ,   вдихаю    аромат    кави    і     піднявши    очі    застигаю...     Або     мене     ще    після    вчорашнього    добряче    штирить  ,   або    я    бачу ...   янгола...     Її    довге ,   світле ,   хвилясте      волосся   колише     вітер .    Її     біла    повітряна    сукня ,      довжиною     до    колін   ,   додає    їй    ще    більшої    казковості...    Маленька ,    тендітна     дівчинка     йде    напроти    мене     розмовляючи    по    телефону.     Здається    вона    йде   до     пішохідного     переходу.     Роблю    великий    ковток    кави ,   мало    не    обпікши     собі    і    горлянку    і    кишки ,     викидаю    в    смітник    стакан  з   залишками   кави ,    сідаю    на    байк    і    їду    до     пішохідного    переходу.     Якраз    саме     загоряється     зелене    світло     для    пішоходів      і    красуня    переходить     через    дорогу.     Дивлячись    на    неї    ,   реально    здається  ,   що    чуєш    дзвін .    Вона    прекрасна ,    легка  ,  повітряна ,   тендітна ,  красива ,   посміхається .    Хочу     побачити     її     очі .    Сигналю   ,   дівчина     розвертається    до    мене .     На    її    обличчі  ,  немає     й    грама    косметики,     та    вона    їй    і    не   потрібна.     Коли    наші    погляди    зустрічаються ,    серце    завмирає .      Її    великі   зелені    очиська ,    наче    дивляться     мені    в    душу.    Я   з    захватом ,   ковтаючи   слину  ,   дивлюсь    їй   в    очі ,    а    вона    зніяковівши     відводить    погляд    і    ледь    посміхається    добиваючи    мене    остаточно . На    її     щічках    горить    рум'янець .    Хочеться    торкнутись      її     шовковистого    волосся,    спробувати    на    смак    її    пухкі    рожеві    губи .    Подивитись     ближче     в    її    зелені  ,  бездонні     очі  .     Проводжаючи     дівчину    поглядом     до     самого    кінця    дороги,    подумки    прошу   :   "Повернись     ще    раз ,   подивись    на    мене  ,   будь ласка ,    маленька    ще    разочок ,    дозволь       ще    разочок   подивитись     на    твою    вроду ,  будь ласка".    І     вона     робить    це ...   Щойно    ступає    своїми    красивими  ,  довгими    ніжками    на    тротуар ,  зупиняється ,   повертає    до   мене    обличчя    і    своєю   широкою   посмішкою    ,   відправляє    мене    в   нокаут .    Та     щоб   я    здох !    Невже   такі    бувають.?  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍