Стефанія Лін - Покохай мене, Стефанія Лін

Він попереджав — розтопче те, що від мене зостанеться. Я не вірила. Дарма… Марк Данте не з тих, хто бреше. Він завжди каже жорстоку правду, щоправда, тоді, коли йому вигідно. — Ти сама винна. — Він дивиться так глибоко, що відчуваєш як кров'яні тільця мчать судинами. — Ти привела нас обох до цього. — Хіба? — шепочу в його губи. Марк всміхається. Немає нічого доброго у вигині губ. О ні, він демонструє силу, владу, вплив. Він контролює ситуацію, адже саме я стою затиснута між стіною і його тілом, повністю безпорадна. — Попереджаю востаннє — можу не зупинитися. Данте цілує і світ в одну мить стає іншим. Все тепер належить йому. Та чи впораюся я? Чи зможу зберегти хоча б уламки?...