Рія Тас - Вмій програвати, Рія Тас

Три тижні пролітають швидко та непомітно, Руслан продовжує мене ігнорувати. У понеділок вже заняття, а я у п’ятниці з самого ранку я їду назад до столиці і одразу з автобуса їду до Руслана. У Таї я випитала, що він сьогодні дома.  

Налаштована я серйозно і поки ми не поговоримо я не піду!  Консєржка на вході оглядає мене та пропускає без проблем. Підіймаюся на потрібний поверх. Дзвоню у двері і через секунд тридцять Руслан у одних штанах відкриває двері.

- Оля?

- Я не піду нікуди поки не поговоримо! – заходжу без дозволу у квартиру. Впевнена та рішуча, але не довго.

- Кот, ти ще довко? Твоя кішечка вже зачекала – а це ляпас гарячий такий. Дівчина у одній білизні виходить зі спальні. Спальні, де ми були разом.

- Вибачте, що завадила, мені час – говорю не своїм голосом. Виходжу  з квартири.

- Олю, в тебе все добре? – чую позаду голос Руслана.

- Ні – говорю зовсім тихо – Щастя вам та любові і діточок як на небі зірочок – говорю ядко з останіх сил.

- А що ти хотіла? – я досі повернута до нього спиною – Тобі можна зраджувати, а мені ні чи ти думала що буду за тобою убиватися – звучить грізно – обертаюся.

- А справді, що я хотіла. Ти як був бабієм так і залишився. Зайди , а то ще господарство своє простудиш. Там тебе вже кішечка зачекалася - хмикаю невдоволено.

- Ох, подивіться на неї. Святоша! Сама зустрічалася одразу з двома чоловіками.  І не гидко від самої себе? Грошей хотіла було б сказати я дав би! – не знаю звідки але з карману він витягує гаманець та кидає у мій бік – На ось. Чи мало? - про що він не розумію?

- Коли, ти дізнаєшся правду, ти дуже пошкодуєш. А зараз, хочеш вважай мене зрадницею. Коли ти захочеш вибачитися. Знай не вибачу!  - говорю дуже тихо, а може я взагалі це в голові сказала, я більше не можу дивитися на Руса.

Біжу сходами вниз. Сліз немає, ні колись я сказала, що не буду плакати за хлопцем! Гарна була історія!

- Дівчина з вами все добре? – запитує мене та сама сусідка Руслана біля під’їзду, киваю та оминаю її.

Ловлю таксі та їду на автовокзал, купую квитки та прямую назад у Білу.

Додому потрапляю вже після обіду. Мами немає, вона планувала піти до подруги. Скидаю куртку, взуття  та прямую у вітальню. Лягаю на диван, скручуюся в позу ембріона та лежу дивлюся в одну точку. Через якись час чую шурхутіння.

- Льоля? – чую голос мами, але мені важко на нього зреагувати. Відчуття ніби до ніг прив’язали каміння та кинули у воду. - Льолю, донечко, ти чому тут ?–  заходить до кімнати, мама говорить схвильованим голосом, а мені важко, хоч слова сказати – Льоля, подивися на мне, доню, що трапилося?  - вона присідає біля дивану та дивиться на мене.

- Матуся, я така ідіотка! – говорю чужим мені голосом та починаю плакати. Жалюзі зірвано, рани оголені. Мама встає, сідає поряд при піднімає мою голову та кладе її собі на колі на,  гладить волосся.

- Дочечко, що трапилося, скажи мені? В мене серце кровоточить, Не можу дивитися на таку тебе.

- Мама, я ж йому вірила – бубню заплакана.

- Донечко, не один чоловік не вартує твоїх сліз. Все буде добре, все пройде – знаходжу у собі сили встаю та дивлюся на маму.

- Нічого не буде. Мамо, я вагітна! – рідні очі дивляться на мене без звинуватить, а потім відчуваю теплі обійми матусі.

- Донечко, все буде добре! Чуєш, мене – ми схлипуємо з мамою разом - не знаю скільки ми так сидимо. 

- І, що це у нас за потом? – ніби з землі виростає силует баби Ніни, вона сідає біля мене – А ну так, зібралися, розвели тут. І хватить хникати, а то мій правнук буде оце такий плаксивий, як мати  та бабця! Чула, Оксана, ти у нас скоро будеш молодою бабцею.

- Ба, ти все чула!?

- Чула – обіймає мене, я в обіймах найрідніших жінок – Онучко, рідненько, все буде добре. Виховаємо. І без всяких – ба розуміє мене лише по одному погляду.

У обіймах рідних людей, я відчуваю силу. Я вважала, що це кінець! Я програла. Але це лише почато. Я вже переможниця і отримала найцінніший виграш, автоматично кладу руку на живіт. Мене зрадили,  але тепер мені є заради кого жити. У мені живе нове життя. Маленька людиа, яка є плодом кохання. Саме так, коли був зачатий малюк, я дуже кохала його батька, стосовно Руслана я не впевнене. Але я буду і за маму, і за тата, як важко мені не буде.  Руслан, ще пошкодує, але я більше не впущу у своє життя.  Він оволодів мною, але я навчуся жити без нього.

Любі мої, ось і кінець першої частини дилогії юних Руслана та Ольги.  Книга, яка викликає у мені трепет. Чесно скажу не люблю великі книхи по 300+ сторінок, тож прийняла рішення, що буде дві частини, і кожна цікава по своєму. У нас ще багано запитань, тож не губимо мене, а я повернуся до вас вже скоро. Орінтовно початок травня. А поки насолодіться саме першою частино.  І не забудьте оцінити книку сердечко та комантерем, чим більше я побачу, що вам довподоби сюжет, тим швидше повернуся до вас.

З повагою, ваша Рія Тас. 

Обіймаю кожного. Дякую, що обрали мене.

Кінець