Пауль Целан - Нічийна троянда

von Zeitstaub, mit-

verwaisend mit euch,

Lapilli, ver-

zwergt, verwinzigt, ver-

nichtet,

verbracht und verworfen,

sich selber der Reim, —

so kommt es

geflogen, so kommts

wieder und heim,

einen Herzschlag, ein Tausendjahr lang

innezuhalten als

einziger Zeiger im Rund,

das eine Seele,

das seine

Seele

beschrieb,

das eine

Seele

beziffert.

Бумеранг

Бумеранг, стежинами подиху,

так він мандрує, крило-

потужний,

правдивий.

Орбітами

зір, цілований

скалками світу, вкритий

шрамами часових зерен, часовим пилом,

осиротілий разом із вами,

лапіллі[37], що до розміру гномиків

зменшені та змалілі,

знищені,

переправлені та відторгнуті,

сам собі римою, —

так він ширяє

в польоті, так

знову вертає назад,

щоб зупинитись

на серця удар чи на тисячу літ

як однісінька стрілка на циферблаті,

яка чиюсь душу,

яка свою

душу

цілком описала,

яка чиюсь

душу

цифрує.

HAWDALAH

An dem einen, dem

einzigen

Faden, an ihm

spinnst du — von ihm

Umsponnener, ins

Freie, dahin,

ins Gebundne.

Groß

stehn die Spindeln

ins Unland, die Bäume: es ist,

von unten her, ein

Licht geknüpft in die Luft-

matte, auf der du den Tisch deckst, den leeren

Stühlen und ihrem

Sabbatglanz zu — —

zu Ehren.

ГАВДАЛА[38]

Одну,

єдину

нитку, її ти

прядеш — нею

оплутаний, на

волю, туди,

у зв'язане цілокупно.

Могутньо

стримлять веретена

в безплідну землю, дерева:

знизу,

світло, долучене до етерної

мати, на котрій ти стіл накриваєш, порожнім

стільцям та їхньому

блискові шабату на — —

на пошану.

LE MENHIR

Wachsendes

Steingrau.

Graugestalt, augen-

loser du, Steinblick, mit dem uns

die Erde hervortrat, menschlich,

auf Dunkel-, auf Weißheidewegen,

abends, vor

dir, Himmelsschlucht.

Verkebstes, hierhergekarrt, sank

über den Herzrücken weg. Meer-

mühle mahlte.

Hellflüglig hingst du, früh,

zwischen Ginster und Stein,

kleine Phaläne.

Schwarz, phylakterien-

farben, so wart ihr,

ihr mit-

betenden Schoten.

LE MENHIR[39]

Дикоростуча

сірість каменя.

Сіра постава, без-

окий ти, кам'яний погляде, із яким нам

явилась земля, по-людськи,

на темних, на білих дорогах степу,

ввечері, перед

тобою, небесна хлане.

Відринуте, тяжко доправлене, вгрузло

над пагорбом серця. Жорна моря

мололи.

Яснокрило висиш ти, вранці,

між дроком і каменем, —

маленький нічний метелику.

Чорними, філактерійно-

барвними[40] були ви,

стручки,

що молилися з нами.

NACHMITTAG MIT ZIRKUS UND ZITADELLE

In Brest, vor den Flammenringen,

im Zelt, wo der Tiger sprang,

da hört ich Dich, Endlichkeit, singen,

da sah ich dich, Mandelstamm.

Der Himmel hing über der Reede,

die Möwe hing über dem Kran.

Das Endliche sang, das Stete, —

du, Kanonenboot, heißt «Baobab».

Ich grüßte die Trikolore

mit einem russischen Wort —

Verloren war Unverloren,

das Herz ein befestigter Ort.

ПОЛУДЕНЬ З ЦИРКОМ І ЦИТАДЕЛЛЮ

У Бресті[41], де крізь пломіння,

Тигри стрибали — там

я почув твою пісню, о тління,

я побачив тебе, Мандельштам.

Небо над рейдом цілюще,

мева пірнає в єдваб.

Тлінне співало і суще —

Канонерко моя, «Баобаб».

Забутим російським словом

я привітав триколор.

Втрата віднині — обнова,

серце — надійний затвор.

BEI TAG

Hasenfell-Himmel. Noch immer

schreibt eine deutliche Schwinge.

Auch ich, erinnere dich,

Staub-

farbene, kam

als ein Kranich.

УДЕНЬ

Небо — заяче хутро. Все ще

черкає чиєсь виразне крило.

Я також, згадай-но,

пилюго-

барвна, прилетів сюди

журавлем.

KERMORVAN

Du Tausendgüldenkraut-Sternchen,

du Erle, du Buche, du Farn:

mit euch Nahen geh ich ins Ferne, —

Wir gehen dir, Heimat, ins Garn.

Schwarz hängt die Kirschlorbeertraube

beim bärtigen Palmenschaft.

Ich liebe, ich hoffe, ich glaube, —

die kleine Steindattel klafft.

Ein Spruch spricht — zu wem? Zu sich selber:

Servir Dieu est régner, — ich kann

ihn lesen, ich kann, es wird heller,

fort aus Kannitverstan.

KEPMOPBAH[42]

Злототисячнику зірчастий,

Вільх і буків, чар-зілля сон,

з вами, близькими, хочу впасти

в твій, вітчизно, п'янкий полон.

Лавровишня шаріє порфіром,

Пальма тихо снує прядінь.

Я люблю, я надіюсь, я вірю,[43] —

Зяє мушля у височінь.

Вислів мовить — до кого? До себе:

Servir Dieu est régner[44] — між альтан

я читаю це, й сяйно у небі,

геть із Kannitverstan.[45]

Ich habe Bambus geschnitten

Ich habe Bambus geschnitten:

für dich, mein Sohn.

Ich habe gelebt.

Diese morgen fort-

getragene Hütte, sie

steht.

Ich habe nicht mitgebaut: du

weißt nicht, in was für

Gefäße ich den

Sand um mich her tat, vor Jahren, auf

Geheiß und Gebot. Der deine

kommt aus dem Freien — er bleibt

frei.

Das Rohr, das hier Fuß fasst, morgen

steht es noch immer, wohin dich

die Seele auch hinspielt im Un-

gebundnen.

Я різав бамбук

Я різав бамбук:

для тебе, мій сину.

Я жив.

Ця хатина, що завтра

буде знесена, ще

стоїть.

Я не зводив її разом з іншими: ти

не знаєш, в які

глиняні глеки

я збирав кругом себе пісок, давно, за

наказом і повелінням. Твій

прибуває із вільних просторів — він залишається

вільним.

Тростина, яка прижилася отут, вона

стоятиме й завтра, куди б

душа не зманила тебе в не-

стриноженім.

KOLON

Keine im Licht der Wort-

Vigilie erwanderte

Hand.

Doch du, Erschlafene, immer

sprachwahr in jeder

der Pausen:

für

wieviel Vonsammengeschiedenes

rüstest du's wieder zur Fahrt: