Пауль Целан - Нічийна троянда

Rabenschwan hing

vorm frühen Gestirn:

mit zerfressenem Lidspalt

stand ein Gesicht — auch unter diesem

Schatten.

Kleine, im Eiswind

liegengebliebene

Schelle

mit deinem

weißen Kiesel im Mund:

Auch mir

steht der tausendjahrfarbene

Stein in der Kehle, der Herzstein,

auch ich

setze Grünspan an

an die Lippe.

Über die Schuttflur hier,

durch das Seggenmeer heute

führt sie, unsre

Bronze-Straße.

Da lieg ich und rede zu dir

mit abgehäutetem

Finger.

СИБІРСЬКЕ[26]

Молитви над луком[27] — ти

не проказував їх з усіма, це були,

як гадаєш, твої.

Чорний лебідь ширяв

на зорі світанковій:

з поїденим прижмуром віч

стояло обличчя — також під цією

тінню.

Маленький, на крижаному вітрі

полишений

бубонець

з твоїм

білим, як сніг, камінцем в устах:

І в мене застряг

тисячобарвний

камінь у горлі, камінь серця,

і я

накладаю зелену цвіль

на вуста.

Тут, понад рінню,

через море осоки

нині веде він, наш

бронзовий шлях.

Там я лежу й промовляю до тебе

із до кістки обідраним

пальцем.

BENEDICTA

Zu ken men arojfgejn in himel arajn

Un fregn baj got zu's darf asoj sajn?

Jiddisches Lied

Ge-

trunken hast du,

was von den Vätern mir kam

und von jenseits der Väter:

— — Pneuma.

Ge-

segnet seist du, von weit her, von

jenseits meiner

erloschenen Finger.

Gesegnet: Du, die ihn grüßte,

den Teneberleuchter.

Du, die du's hörtest, da ich die Augen schloß, wie

die Stimme nicht weitersang nach:

's mus asoj sajn.

Du, die du's sprachst in den augen-

losen, den Auen:

dasselbe, das andere

Wort:

Gebenedeiet.

Ge-

trunken.

Ge-

segnet,

Ge-

bentscht.

BENEDICTA[28]

Цу кен мен аройфґейн ін гімел арайн

Ун фреґн бай ґот цу'с дарф азой зайн?[29]

Єврейська пісня

Ви-

пила ти,

що дісталось від предків мені

і від тих, хто потойбіч предків:

— — пневму[30].

Благо-

словенна будь, звіддаля, із

потойбіччя моїх

згаслих пальців.

Благословенна: ти, що його привітала,

світоч темряви.

Ти, що слухала, навіть коли я заплющив очі, як

голос уже не співав:

'с мус азой зайн[31].

Ти, що мовила там, у без-

оких, в лугах:

те саме, та інакше

слово:

благословенно.

Ви-

пито.

Благо-

словенно

Ґе-

бенчт.[32]

À LA POINTE ACÉRÉE

Es liegen die Erze bloß, die Kristale,

die Drusen.

Ungeschriebenes, zu

Sprache verhärtet, legt

einen Himmel frei.

(Nach oben verworfen, zutage,

überquer, so

liegen auch wir.

Tür du davor einst, Tafel

mit dem getöteten

Kreidestern drauf:

ihn

hat nun ein — lesendes? — Aug.

Wege dorthin.

Waldstunde an

der blubbernden Radspur entlang.

Auf-

gelesene

kleine, klaffende

Buchecker: schwärzliches

Offen, von

Fingergedanken befragt

nach — —

wonach?

Nach

dem Unwiederholbaren, nach

ihm, nach

allem.

Blubbernde Wege dorthin.

Etwas, das gehen kann, grußlos

wie Herzgewordenes,

kommt.

À LA POINTE ACÉRÉE[33]

Лежать оголені руди, кристали,

друзи[34].

Ненаписане,

ущільнене в мову,

відкриває небесну браму.

(Викинуті нагору, беззахисні,

навскіс, так

і ми лежимо.

Ти був дверима колись, плитою

з начертаним знаком

крейдяної убитої зірки на ній:

тепер

її має — читаюче? — око.)

Дороги туди.

Лісова година

вздовж хлипкого сліду коліс.

По-

визбирувані,

зовсім маленькі, зяючі з-під лушпиння

горішки буків: чорнюще

Відкрите,

думками пальців опитане

про — —

про що?

Про

неповторне, про

нього, про

все.

Хлипкі дороги туди.

Щось, здатне ходити, без вітання,

серцем постале,

врешті надходить.

ІІІ

Die Hellen Steine

Die Hellen

Steine gehen durch die Luft, die hell-

weißen, die Licht-

bringer.

Sie wollen

nicht niedergehen, nicht stürzen,

nicht treffen. Sie gehen

auf,

wie die geringen

Heckenrosen, so tun sie sich auf,

sie schweben

dir zu, du meine Leise,

du meine Wahre —:

ich seh dich, du pflückst sie mit meinen

neuen, meinen

Jedermannshänden, du tust sie

ins Abermals-Helle, das niemand

zu weinen braucht noch zu nennen.

Сяйне каміння

Сяйне

каміння креслить повітря, сяйно-

біле, вісник

світла.

Воно не воліє

падати долу, ні звергатись,

ні цілити в когось. Воно злітає

до неба,

наче гірські троянди,

що розкривають пелюстки,

вони линуть

до тебе, о моя тиха,

моя правдива —:

я бачу тебе, ти рвеш їх моїми

новими, моїми

належними кожній людині руками, ти кладеш їх

в сліпучішу сяйність, яку вже ніхто

не сміє оплакати, ані назвати.

ANABASIS

Dieses

schmal zwischen Mauern geschriebene

unwegsam-wahre

Hinauf und Zurück

in die herzhelle Zukunft.

Dort.

Silben-

mole, meer-

farben, weit

ins Unbefahrne hinaus.

Dann:

Bojen-,

Kummerbojen-Spalier

mit den

sekundenschön hüpfenden

Atemreflexen —: Leucht-

glockentöne (dum-,

dun, un-,

unde sispirat

cor),

aus-

gelöst, ein-

gelöst, unser.

Sichtbares, Hörbares, das

frei-

werdende Zeitwort:

Mitsammen.

АНАБАЗИС[35]

Це

написане дрібно між мурами

незрушно-правдиве

Вгору й Назад у

серцесвітле майбутнє.

Там.

Слово-

моли, море-

барвні, аж

геть у незвідане.

Відтак:

шереги

буїв, скорботних буїв

із

прекрасними, мов секунди, стрибаючими

рефлексами дихання —: світло-

дзвонні тони (дум-,

дун-, ун-,

unde suspirat

cor)[36],

по-

гашено, за-

плачено, наше.

Зриме, чутне,

вільно-

постале наметове слово:

Разом.

Ein Wurfholz

Ein Wurfholz, auf Atemwegen,

so wanderts, das Flügel-

mächtige, das

Wahre. Auf

Sternen-

bahnen, von Welten-

splittern geküsst, von Zeit-

körnern genarbt,