Lina A - Під стрілами , Lina A

 Аліса повільно посміхнулася — сумно, але впевнено. 

Того вечора вона їла свою вечерю, не поспішаючи, ніби смакуючи не лише їжу, а й маленьку, але важливу перемогу над власним болем. 

Вона ще поплаче, ще не раз згадає все пережите. Але вона вже знала: з кожним днем ці спогади болітимуть усе менше. 

І одного дня вона згадає все це без сліз. 

І відчує лише тиху гордість за себе. 

Тепло ковдри огортало її, а з кожним подихом тривоги відпускали. 

Її тіло нарешті знайшло спокій, якого так потребувала душа. 

І коли повіки стали важкими, а думки — м’якими й розмитими, Аліса дозволила собі заснути. 

З мокрими очима. 

З пораненим, але світлим серцем. 

З надією на ранок, що обов’язково принесе щось нове..