Іванна Турецька - Обійми мене , Іванна Турецька

Одного ранку, роблячи чашку кави, Настя почула в новинах звістку про страшну авіа катастрофу, в новинах говорили про рейс Нью-Йорк – Нью Делі, вона знала що саме цим рейсом мали відлітати її батьки в Нью Делі до своїх друзів, із виживших було лише з десяток людей, і вона швидко , в шоковому стані продивлялася список загинувших, на щастя її батьків у списку не було, і вона швидко набрала номер до мами, ні батько, ні мама не брали слухавки, було зрозуміло що і в списку виживших їх не було, по приїзді в Нью-Йорк вона зрозуміла що батьків немає вдома і вирушила в Нью Делі на місце події, аби бодай щось про це все дізнатися так як двері вдома були зачинені, і у дворі ніби кілька днів вже нікого не було, на місці події вона зустріла одного хлопця зовсім не здогадуючись хто він такий насправді..

Не шкодуючи про наслідки

Настя була навпрочуд оптимістичною дівчиною, яка вірила в те що в житті можуть траплятися чудеса. Дехто міг назвати її навпрочуд наївною, та це зовсім було не так.. Вона зазвичай у всьому завжди бачила свої плюси, навіть якщо здавалося б ситуація була суцільним мінусом, також вона могла знайти вихід із будь-якої ситуації. Так було і цього разу... Вона мріяла поїхати у гості до батьків у Нью-Йорк, та на це завжди не вистачало або часу, або ресурсів. Нарешті батьки їй допомогли і надіслали потрібну суму на рахунок, та і на цей раз вона мусила відстрочити поїздку на невідомий термін, саме через те що на роботі був як завжди аврал.. І її просто напросто не могли відпустити надовго із роботи..  Та все таки домовившись із начальником що він відпустить її на тиждень вона змогла підготувати все необхідне для поїздки і всі документи вже були готові, це була субота, а в понеділок вона вже мала відправлятися в аеропорт і сідати на літак який мав летіти в Нью-Йорк. Включивши як завжди новини вона побачила новину про падіння одного літака який летів у Нью-Делі із Нью Йорка, вона добре знала що її батьки якраз сьогодні на кілька днів, до її приїзду, вирішили поїхати до давніх друзів в Нью- Делі і там погостювавши кілька днів мали встигнути повернутися щоб зустріти її в аеропорту Нью-Йорка. Тепер вона була шокована тим що сталося, бачачи в новинах списки пасажирів, які загинули із них було лише десять виживших. Та батьків серед списку живих чи мертвих вона не знайшла, і вже почала набирати до них, та ніхто із них на її телефонний звінок не відповідав:

" Так спокійно, головне не панікувати, думала Настя! Ще нічого невідомо, їх в списку немає, можливо вони просто чимось зайняті і не змогли підійти до телефону, а раптом із ними щось трапилося, або вони не полетіли тим рейсом, так іноді буває, або у них щось із телефонами або їх просто немає вдома, тому що в обидвох одразу телефони поламатись не можуть, до того ж гудки йдуть, значить все впрорядку із телефонами .. Так мені потрібно поїхати на місце події і все вияснити, якщо ніхто із них не дасть про себе знати раніше, аніж я надумаю туди відправитись. Найрозумнішим варіантом було б поїхати спочатку до них додому, і якщо із ними все гаразд, тоді мені немає чого і їхати на місце аварії, до того ж близько туди мене ніхто не підпустить, хорошою новиною було й те, що їх не було у списках загинувших в цій жахливій авіакатастрофі.. Це вже хороша новина для мене, я думаю не варто бити на такий серйозний сполох, вони ще можуть до мене передзвонити, я почекаю до понеділка, а в понеділок як і планувала, поїду до них в Нью-Йорк, якщо їх не буде вдома чи вони мене не зустрінуть, тоді вже варто буде їхати на місце події і на місці дізнаватися про всіх пасажирів які були на борту літака, можливо із якихось причин їх не внесли у список летівших цим рейсом , або у них сталася якась помилка, так чи інакше варіантів може бути багато, поки не приїду до них, не дізнаюся точно.. " 

Ось і настав Насті час летіти, страх трохи пронизував її тіло, після почутих новин, та все таки вона вирішила летіти і переборола свій страх: Вісім годин в літаку, і ось вона уже в Нью-Йорку. В аеропорту її ніхто не зустрів, батьків ніде не було видно:

" Де ж вони, хіба запізнюються! Думала схвильовано вона... Ще раз наберу їх, там у них мабуть вже сто пропущених від мене, що там із ними трапилось? Поїду до них додому, подивлюся чи все впорядку, добре що я вже була одного разу у них в гостях, і добре знаю адресу..."

По приїзді до них додому, вдома на диво нікого не було, і будинок був замкнений, не знаючи що трапилося вона не могла просто так увійти в будинок без ключів, до того ж у неї не було на це права, тому вона вирішила поїхати на місце події, а це місце було на території Індії, літак так і не долетів до місця призначення, взявши квиток на перший ж літак, вона чекала свого рейсу в аеропорту, коли її рейс оголосили, вона сіла у літак, і знаючи із новин місце в якому розбився літак вона відправилася туди, хоч із аеропорту прийшлося ще доїздджати, та це її ніяк не тривожило, взявши таксі вона вже була на місці.. Там уже нічого не було, на місці лише працювала місцева поліція встановлюючи причини аварії, були також і рідні загиблих які очікували новин про те коли зможуть забрати речі своїх рідних, або те що від них залишилося, адже частина літака згоріла майже вщент.. Там вона і зустріла одного хлопця із Туреччини, який також шукав своїх рідних. Як виявилося він був родом із України, та вже давно жив у Туреччині, тому він знав українську, хоча і говорив із акцентом:

– Привіт! Мене звати Настя! Рада зустріти тут хоч одного українця, бодай із акцентом.. Добре що ви знаєте українську!

– Приємно познайомитися, мене звати Нік, я теж радий зустріти таку гарну українку як ви, і правду говорять що українки дуже красиві. Не брешуть. Я тут шукаю свого брата, який їхав із Нью-Йорка в Нью-Делі у гості до нашої сестри, та нічого про нього не відомо, я тут вже третій день просиджую, а ви кого шукаєте?

– Я шукаю своїх батьків, мені теж нічого про них невідомо, і вдома їх теж немає..

– Зрозуміло, а ви запитайте краще у поліцейських, можливо вони щось знають!

– Так я якраз хотіла у них запитати..

– Доброго дня! Чи знаєте ви щось про моїх батьків, ось їхнє фото, – витягнувши телефон із сумочки вона показувала їм фото своїх батьків, називаючи їхні імена і прізвище, на англійській мові!

– Доброго дня! Вибачте, та про таке нам нічого не відомо, вам потрібно звертатися до міграційної служби, яка працює із вижившими людьми у них є всі списки людей які на той момент перебували на борту літака..

– Дякую за інформацією! 

– Нік, як ти вважаєш де мені потрібно звертатися до міграційної служби, я ж нічого тут у цьому місці незнаю.Подивись? Тут в цьому районі люди живуть дуже бідно! Та й взагалі я чула що Індія бідна країна, не думала що мені доведеться тут бути.. 

– Не переймайся так, цей район просто бідний, в більш великих містах все виглядає зовсім іднакше.. Я знаю людину яка може нам із тобою допомогти, ти знаєш я зараз живу в Туреччині, і маю їхати туди через тиждень, хочеш я допоможу відшукати тобі твоїх батьків за цей час поки я ще тут! В мене такий варіант подій, скоріш за все їх взагалі тут не було, можливо із якимось причин вони не змогли полетіти цим рейсом, адже як я зрозумів ти не бачила їх ні в списку живих ні померлих, так?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍