Іванна Турецька - Обійми мене , Іванна Турецька

– Саме так! Ти правий!

– Тоді нам із тобою потрібно відправитися в Нью-Йорк і там їх шукати, скоріш за все що вони залишились із якихось причин вдома, а мій брат загинув, просто його особу ще не змогли встановити, то що скажеш полетимо назад у Нью-Йорк?

– Я думаю ти правий, нам потрібно летіти назад, і чого я раніше про це не подумала. Авжеш я не проти, їдь зімною. Так мені буде легше все розізнати, адже ти зможеш мені допомогти.

– Я радий що ти згідна на це, але пропоную перш за все добре поїсти, ходімо звідси, поїдемо в місто, знімемо два номери в готелі, і підемо поїмо в кафе, я вже добряче голодний, як вовк, а ти? Що скажеш?

– Авжеш, я не проти. Ходімо!

Насті було 24, вона була програмістом, а Ніку було на той час вже 28, з виду він був гарний, мав чорне волосся, модну зачіску, одягався здебільшого в джинси і різні трендові кофтини, чим саме він займавя Насті він поки що не уточнював. А вона і не сильно тим цікавилася, сама вона була теж красива, гарне чорне довге хвилясте волосся, манікюр, видно що доглядає за собою, вона любила і поважала себе, і нікому не дозволяла скривдити себе. Теж стильно вдягалася, та й можливості мала вона хороші для цього, і батьки їй допомагали, та й сама вона добре заробляла собі на життя.. Після приїзду в місто вони зняли собі два номери в готелі, і пішли в кафе пообідати. Місто в якому вони ненадовго зупинились було значно кращим за ту місцевість де вона була раніше, трохи заспокоївшись вона змогла навіть розгледіти красиві краєвиди цієї місцевості. Їй здавалося ніби люди всі там схожі одне на одного, там завжди було тепло, зрозуміло що в Індії люди не знають що таке зима, погода здебільшого сонячна, і тому й люди мали темний колір шкіри. Вони вже були адаптовані до такого середовища, на відміну від людей інших національностей, які там були не так давно. Хоч і індійцям було цікаво подивитися на білих людей, та зазвичай вони були ввічливі і не чіплялися до них зайвий раз за що небудь, як про це прийнято думати.. Та туристам вони завжди підносили ціни на будь-який товар, якщо зустрічали їх десь на ринку, чи на вулиці.. Там дуже багато транспорту було схожим ніби на щось типу скутера, цей вид транспорту називався – "тук тук". Два задніх сидіння відводилося для двох пасажирів, а одне переднє для водія, вони були без вікон, лише з дашком над головою, щоб не так пекло сонце, і це зазвичай був найдешевший вид транспорту в Індії, більш багаті іноземці звісно могли собі дозволити звичайне таксі, та для місцевих це було дорогим задоволенням, і далеко не кожен з них міг це собі дозволити, тому що простий народ зазвичай важко працював, та мало за це отримував.. Та місцевий колорит не міг не здивувати і Настю, багато дівчат одягали саррі, такі довгі сукні, і цим вони відрізнялися від інших, та далеко не всі тепер його хотіли носити, були й такі, що одягалися і по сучасному, як звичайні дівчата.. Вона згадувала як у дитинстві дивилася пару індійських фільмів ще із батьками, і їй здавалося що там навпрочуд багато співів і танців були присутні в цих фільмах, що зараз не скажеш про їхнє реальне життя, танців тут і не видати. Мабуть такі сцени виконували лише професійні актори, та цим і найбільше прославилась Індія в світовій кінематографії.. 

Та далі поївши і трохи відпочивши вони вже разом знову вирушили в Нью-Йорк. Найпершим чином по приїзді вони звернулися до місцевих правоохоронних органів, і їм там пояснили що їхні батьки зараз перебувають під арештом за порушення правопорядку. 

– Не розумію що вони могли порушити, поясніть будь ласка?

– Вони влаштували масові протести проти системи управління, проти уряду, через те що хтось там відмовився їм давати дозвіл на зміну громадянства.

– І це все, це ж такі дрібниці! Ви можете їх відпустити?

– Ми можемо їх відпустити лише тоді коли за них буде внесено заставу!

– Яка сума повинна бути?

– 5000$

– Але в мене зараз немає таких грошей!

Що мені тепер робити?

– Настя не переймайся, я внесу заставу за тебе, у мене є гроші!

– Звідки у тебе така сума?

– Не переймайся тим, я заощадив!

– Дякую тобі, я незнаю що б ч без тебе робила. Слава Богу все із ними в порядку! Це їм ще посчастило що вони не поїхали тим рейсом, і їх затримала поліція. Боюсь собі уявити, що б було якби все було навпаки!

Нік вніс заставу за батьків Насті, і їх одразу ж відпустили!

– Мамо, тату, як я рада вас бачити! Ви не уявгщо я пережила за ці останні дні, я вже навіть думала що вас немає в живих. Слава Богу з вами все добре!

– Доню, вибач що ми не змогли тебе зустріти, в аеропорту. У нас відібрали телефони, та ми також були не праві, потрібно було найняти адвоката, а не порушувати правопорядок.

– Ви уявляєте як вам пощастило, літак яким ви мали летіти в Нью Делі розбився!

– Що, ого! Ми навіть не знали! Слава Богу, Він нас врятував. Це точно Бог дбає про нас. Спасибі тобі що ти приїхала і забрала нас, а це хто із тобою? Познайомиш нас?

– Це Нік, він мій хороший знайомий, це він допоміг вас витягти звідси і вніс за вас заставу!

– Ми йому все повернемо, можеш не перейматися, гроші у нас є.. А зараз ходімо додому, я так скучила за рідними стінами. Пішли зараз добре відпочинком, і тоді щось приготуємо смачненьке, і ви мабуть також втомилися із дороги. Сідайте в авто, поїдемо всі разом до нас!

По приїзді до будинку батьків, мама Насті Валентина Петрівна почала розпитувати хлопця, ким саме він працює і звідки він:

– Нік, чи можу я до тебе на ти звертатися?

– Так можете, Валентино Петрівна!

– Я хочу запитати у тебе, чи серйозні в тебе наміри щодо Насті? Адже не кожен готовий вносити заставу за її батьків на такі великі суми!

– Так у мене серйозні наміри. – Серйозно промовив Нік. – Насті якраз у цей час не було в кімнаті, вона пішла переодягалися, й тому не могла чути цієї всієї розмови..

– А чим саме ти займаєшся?

–  У мене є свій бізнес у Туреччині. 

– Який саме бізнес?