Сергій Селезньов - Гра, Сергій Селезньов

В цій кімнаті було темно, саме так як малюнок описав. Темний ліс. Ця кімната не може бути такою великою, а дерева високі. Добре що лампа освітлює трохи, в чому сенс знаходитись тут? «Це вже починає бісити, добре, я тут нічого незвичного не знайду», коли розвернувся то зрозумів те що заблукав. «Як я це ненавиджу, чому саме я?», в думках бачив страждання, як кров стикає по обличчі а я тримаю в руках забарвлену арматуру. Чому бачу це, як наглядач. Ця моя постать помітила мене, воно знає що бачу його і почав усміхатись, усмішка така широка, а той чоловік який прив’язний до стільця ще живий. Мій двійник мені щось говорить, но я його не чую. Потім він взяв підготовлений коктейль молотого, запалив тканину і кинув в нього, людина кричала в агонії, брикалась від болі палаючої шкіри та одягу яка прикипіла до тіла. Я швидко втік звідси, не міг більше цього бачити та чути. «Цей ліс щось робить, чому я так дивно себе відчуваю?», коли перестав чути той крик, як побачив іншу картину. Мій двійник, точніше мого двійника схопила собака, теліпала його навіть було видно кров, но потім він її за нижчу щелепу. Вона скулила і почув хрускіт, а потім двійник почав видавлювати їй очі до поки коли не перестала рухатись.

            Ці марення, вони ніколи не були реальними, до поки ну почу якійсь голоси.

            - Він тут!

            - На цей раз ця паскуда не втече!

            - Доганяємо його!

Мене охопила паніка, я чув як вони підбігали домене, нічого залишалось як бігти. Бігти з останніх сил. Хоч і ліхтар освітлював, але попереду я майже нічого не бачив, «Вони мене бачать! Мені терміново потрібно погасити це кляте світло». Спроби швидко загасити полум’я, вони вже поруч.

            - Я бачу його!

            - Йому більше нікуди втікти!

«Мені треба сховатись – обернувшись в пошуках ідеальної хованки – там є повалене дерево! Сховаюсь за неї, а потім потушу світло», звуки кроків та бігу наближалися, інших варіантів у мене не було. За деревом вийшло сховатись, там під ним було достатньо місця і все ж таки зміг потушити цю лампу. Було чутно як вони пробігли повз мене, «Вони мене не бачили, тут я в безпеці».

            - Даремно ти це зробив – тихий та різкий хрипкий голос прозвучав поряд з правим вухом. І схопило мене дуже міцно.

            - Відпусти! – Намагаючись звільнитись з цієї пастки, але ця істота міцно мене тримає.

            - Ти тут нікому не потрібен, ти тут сконаєш і інколи тобі не втіки!

            - Я сказав відпусти! – Спроби його штовхнути були марні, ставало враження що воно вчепилась своїми щелепами.

Воно затягує мене в середину, не дає змоги зачепитись за дерево, «Лампа! Де вона?», вона моя остання надія, я ледве зміг схопити її. Швидко нащупавши гвинт то одразу підняв гніт. Яскраве полум’я освітлило мене і цю тварюку, протягнувши її до себе заливавши світлом себе та його. Та воно одразу відпустило мене, його обличчя було спотворене. Очі вузькі, не маючи носа та дірою замість рота. Не мінуючи час почав виповзати з під дерева, опинившись на волі сів поряд деревом, дивлячись в той бік де воно було і переводячи дух.

            - Він вже поруч, скоро він буде на волі. – З цього отвору було чути його голос – він очікує тебе.

            - Про що ти говориш? Хто він?

            - Він частина більшого, завжди поряд та його завжди можна почути.

Почекавши пару хвилин, в очікуванні що воно щось скаже, но було тихо. Швидко підвівся та пішов куди подалі, «Про кого це він? Хто мене очікує? Якого біса я повинен його слухати, це вже якесь божевілля».

Доводилось уходити та надіятись щоб мене ніхто не побачив, колись  я опинюсь около стінки та мріяти щоб там був той вимикай і не буде цього всього. Дорога була не довгою, та я опинився поруч з нею, на ній був папірець з малюнком а під ним була намальована стрілка вказуючи праворуч, зірвавши малюнок зі стіни і одразу пішов в тому напрямку, неподалік було вже побачити щось  світле в стіні та клацнув ним.

            Мене осліпило, світло заповнювало всю кімнату, а в лампі слабо світило слабкий вогник, як і в минулий раз я його потушив. Виходячи з освітленої кімнати а колега сидів на кухні навпроти, запах був смачний та приємний, це мабуть було щось смачне схоже на смажену картоплю а чайник щойно закипів.