Сергій Селезньов - Гра, Сергій Селезньов

            - Ні, не треба, дякую. Я ще планував піти до крамниці дізнатись про одну річ.

            - А я думав що будеш грабувати, а про яку річ хочеш дізнатись?

            - Про керосинову лампу, я не до кінця розібрався як вона працює, точніше як заправити її. Вона стара і сучасні інструкції не підходять.

            - А, тоді добре. Якщо що, я буду на зв’язку, у тебе є мій телефон?

            - Не пам’ятаю, мабуть ні.

            - Тримай – він протягнув свою візитку – можеш телефонувати у будь-який час.

            - Дякую і до зустрічі.

Зібрав свої речі, в основному це були документи, підіймач швидко опинився на першому поверсі і поспіхом вийшов з будівлі. Вулиця та дорога були пусті як в минулий раз, у всю дорогу не покидало  почуття небезпеки, такий страх не покидав мене за всю дорогу додому. Пусті, сірі та кам’яні джунглі. Доводилось постійно обертатись, бо чийсь погляд постійно був на мені,  ще мабуть мені здалося що когось бачив. Бачити когось на вулиці не маю великого бажання, но ця присутність ворожого напружувало мене. Треба було пришвидшувати свій шлях, якщо не бігти, з кожним поворотом очікую на когось, хто так дивиться на мене, від страху часто вибігав на середину дороги і як звичайно не бачив нікого.

            Майже добігаючи додому, я не секунди затримувався і швидко добрався до своєї квартири, опираючись на двері намагаюсь перевести свій дух, «Треба віддихнути, ти тепер вдома, в безпеці, те що було назовні залишилось там. Воно не зможе до тебе добратись, двері під’їзду витримають його». Коли адреналін спав, не поспішаючи зайшов у свою квартиру, «Що мені з собою взяти? – бігло оглядаю свою кімнату – рюкзак треба! І не багато одягу, по ідеї повинно все вміститись сюди. А де лампа? – згадуючи де в останній раз її бачив, пішов на кухню – ось де ти, я беру тебе з собою». Зібравши все необхідне і вже вийшов з своєї оселі, но коли підійшов до дверей під’їзду я вагався з свого рішення.

            Врешті-решт довелося вийти з дому, на вулиці було спокійно і не було такого страху як тоді, начебто воно пішло від мене, довго не довелося думати і одразу пішов до цієї крамниці. «Дай боже той продавець буде там, будь ласка не зникай як інші люди – подумки намагаюсь згадати молитву, но нічого в голову не приходить – далі перехрестя наліво і там він повинен бути!». Но коли наближався до свого пункту призначення, його не було. Замість крамниці залишились одні руїни старого магазину, «Ні» здивовано дивлячись на залишки я міг сказати лише: «Ні, НІ-НІ-НІ! Цього не може бути! Чому тут лише руїни десятирічної давності? Може адресу переплутав?», поспіху почав шукати ту брошуру. «Десь тут, я її не викидав – через деякий термін часу та і не знайшов – дідько, і що тепер робити?», від відчаю сів на тротуар скинувши свої речі і поставив лампу поруч, бажання щось робити або кудись їхати перехотілося. Но я почув щось з лівого боку, там стояло дещо потворне, бліде як білий папір, в далині побачив розірваний рот, ця істота дивилась прямо на мене.

            Воно оглядало мене, я заціпенів від страху «БІЖИ» і від цих слів я побіг подалі від нього, від перехрестя праворуч і забігти у невеликий провулок зробивши гак і сховався в цих руїнах скинувши свою куртку десь у бік. Серце калатало як скажене, холодний піт стикає по моєму обличчі намагаючись гучно не дихати прикривши рот рукою, воно поруч, його гарчання було чутно дуже гарно, воно зупинилось поруч з курткою «Невже загубило мене? Треба було кидати його раніше». Воно пішло, чую як він уходить, через хвилин три чи п’ять все ж таки виліз з свого укриття, «Воно забрало куртку, добре що не життя». Підійшовши до своїх речей почав телефонувати колезі.

            - Алло? Це хто? – від знайомого голосу, ледь не заплакав від щастя.

            - Привіт колего, це я і мені потрібна твоя допомога – обертаючись навколо відшукуючи цю істоту.

            - А, колего! Я з радістю допоможу, що зробити?

            - Ти можеш під’їхати до мене і підвести до моїх батьків?

            - Я залюбки, дай мені хвилин і скажи мені адресу.

            - Слухай, а раніше не вийде?

            - Нажаль, я тут прибираю своє місце, ти ж знаєш які у мене стосунки з прибиральницею. Вона завжди забруднює підлогу під столом.

            - Гаразд, я тобі адресу скину в повідомлені, буду чекати на тебе. І будь ласка, спробуй скоріше звільнитись.

            - Добре, спробую но не гарантую.

            - Дякую, до зустрічі.

            - До скорого колего!

Після телефонної розмови, скинув адресу і пішов додому, взявши свої речі, як раз дорога триває 10 хвилин якщо не поспішати но потім я помітив його. Він йшов на наступному перехресті та подивився на мене, мені довелося бігти у протилежний бік но він був набагато швидше. Коли він схопив мене за руку, по інерції вдарив його лампою. Він сильно закричав, відбігши залишивши шлейф диму, а я стояв і дивився на нього як він стогнав від болю. В шокованому стані я нічого робити не міг, тільки стояв і дивився, коли він встав і знову повторив спробу но його щось спинило. Я зміг більш детально його розгледіти, воно може змінювати свою будову, а рот може швидко загоюватись і стає таке відчуття наче у нього рота немає. З очима такий самий сценарій, і ніс без ніздрі, недовго думаючи знову його вдарив лампою.