Олександр Гребьонкін - Казки, Олександр Гребьонкін

Моя ракетна установка дала несподіваний ефект! Ворога погнали геть і досить активно!

Незабаром мене звільнили. А буквально за два тижні в газетах з'явилося повідомлення про нагородження радянського інженера Вольдемара Августовича Еркера Сталінською премією першого ступеня.

***

У післявоєнний час я практично нікуди не виїздив із країни. Світ мене перестав цікавити! Жив і працював у галузі оборонної промисловості та космічної техніки, віддаючи всього себе науці та винахідництву. Захистив дисертацію, одержав учене звання професора.

 Але моє життя розділилося для мене на щасливі години роботи та нещасливий час дозвілля.

Після роботи я знемагав від нудьги та самотності. Я чекав тієї години, коли знову зможу піти на роботу. Я практично не відпочивав, ніколи не йшов у відпустку, а коли все ж таки мене випихали – погоджувався, щоб не викликати здивувань і підозр.

Вдома усе було інакше. Я тинявся з кута в куток. Телепрограми мене не цікавили, з товаришами по роботі я підтримував дружні стосунки, але вони мені здавалися нудними і примітивними. Лише книги, іноді, рятували мене.

Ночі перетворювалися на суцільні години мук. Я пробував читати, кидав, писав вірші, які спалював, годинами просиджував на балконі, спостерігаючи за зірками, та згадуючи золотий період життя з Мінною. Але, зрештою, мені довелося самому довелося винайти досить сильне снодійне. Це допомагало заснути та забутися.

І я зрозумів, що стану безсмертним божевільним, якщо не попрацюю над собою.

Я вирішив наново створити сім'ю, вважаючи, що це може надати сенс моєму життю.

Мені давно подобалася молода жінка, співробітниця інституту. Звали її Марією. Висока, струнка, з трохи рудуватим волоссям, вона нагадувала мені мою Мінну.

Те, що вона на мене не звертала уваги - було ще півбіди. Це можна виправити. Але вона була одружена. І її чоловік був іноземного походження – Сергій Карлович Хаффман, син німецького антифашиста.

Довелося переступити і через цю перешкоду. Я вирішив згадати свою магію. Поїхав на заміську дачу, дістав зі схованок старовинні книги, здув з них пил.

І ось якось осіннього вечора, коли глухо шуміли і гнулися під вітром сосни, я викликав ментальне тіло моєї обраниці, щоб підкорити її волю своїй.

 У процесі залицяння до Марії я дуже перетворився. Чаклунство зіграло свою роль, я був привабливим і галантним, і навіть невеличкий горб не псував мене.

Ми часто зустрічалися, і я вмовив Марію поїхати зі мною до моря.

Там, біля Чорного моря, серед кримських скель, я освідчився Марії в коханні і зробив пропозицію. А коли я познайомився з її дочкою, милою Юленькою, я раптом зрозумів, що знайшов скарб. У глибині очей Юлії я побачив майбутнє, свою долю.

Я досяг свого. Марія розлучилася з Хаффманом і вийшла за мене заміж. До Юлії я благоволив, намагаючись стати їй дбайливим та уважним батьком.

Але, на жаль, цей новий шлюб не приніс мені щастя. Варто було тільки розвіятись чарам чаклунства, Марія починала мене ненавидіти. Якось ми знову поїхали до моря, і там Марія відкрито сказала, як вона терпіти мене не може, що я страшна і бридка людина.

Зізнаюся, я втратив контроль над собою! Я відпустив свій гнів на волю! Я розправив свої крила, здійнявся над бурхливим морем, і разом із дружиною в руках летів над хвилями до кам'яного острова, і там залишив свою жертву. Я привів Марію до тями і заявив, що якщо вона не хоче розлучитися з життям, то повинна скоритися мені!

Назад вона поверталася лагідна та шовкова. Страх зробив свою справу!

Але все це не дало мені щастя. Я страждав, я втомився жити, я зрозумів, що жив повнокровним життям лише той далекий світлий період із Мінною.

Я не знав, як вийти зі становища. Цілими днями ходив я сумний і пригнічений. Свої обов'язки виконував абияк, і це багатьох дивувало, адже я зарекомендував себе чесним і невтомним працівником, справжнім трудоголіком!

Якось мене включили до складу делегації, яка вирушала на важливий науковий симпозіум до Чехословаччини.

Ми довго їхали поїздом, і я вперше за багато років подивився, як живе Європа, в якій давно не бував.

На симпозіумі в прекрасній Празі я виступив досить успішно, що дозволило мені забути на деякий час свої негаразди.

Втомлений, але задоволений, я відірвався від інших членів нашої делегації, які дивилися на місцеві визначні пам'ятки і бігали по магазинах, і поблукав містом. Від нього віяло чимось рідним, давно призабутим.

Втомившись від прогулянки, я сів у невеликому кафе, замовив каву та булочки, і розкрив місцеву газету. І відразу завмер.

Там була стаття про чудового лікаря-кардіолога Алоїза Шварца.

Я негайно дізнався адресу лікаря, його телефон і записався на прийом.

Коли я зайшов до його кабінету - на мене дивився сухуватий високий чоловік років п'ятдесяти з чорним волоссям і орлиним носом. Той це був Шварц чи інший, мені було байдуже. Я впав перед ним на коліна. Я просив анулювати наш договір.

Шварц дивився на мене, як на хворого, якому потрібний психіатр.