Олександр Гребьонкін - Казки, Олександр Гребьонкін

Ми йшли до будинку, а я буквально летів, все намагаючись обігнати повільного Шварца.

Чи потрібно говорити про те, що моїй коханій Мінні вранці стало значно легше.

Шварц був у мене ще три дні, спостерігаючи за хворою, призначаючи їй ті чи інші ліки та процедури. Але, як мені здавалося, робив усе це формально.

Всі ці три дні в замку  його вважали наймилішою людиною. Він багато шуткував, брав участь у загальних зборах, жваво цікавився бібліотекою дядечка і навіть з'їздив з ним на прогулянку навколишніми гаями та полями.

Я ж почував себе цілком щасливою людиною, але якась незрозуміла туга, гіркота в душі залишалася після тієї ночі.

Шварц поїхав раптово рано-вранці, залишивши записку з порадами щодо подальшого лікування Мінни, призначеної більше лікареві Краусу, ніж мені.

Через тиждень моя мила вже гуляла по саду, хоч і була ще дуже слабкою.

То були чарівні дні! Вже опадало листя, креслили небо птахи, але сонце ще сяяло яскраво, а ми, сидячи під блакитним наметом небес, захоплено читали поезії.

Навряд чи можна було знайти більш щасливу людину, ніж я в ті дні! Поруч зі мною завжди була вірна та надійна подруга. Про те, яким шляхом куплено було її життя, я вважав за краще не згадувати.

***

Що було далі? Наш шлюб із Мінною був цілком щасливим. У нас народилися дві гарненькі доньки, які вдало вийшли заміж.

Я отримав престижне місце у курфюрста, поєднуючи державні справи з науковими заняттями.

Я найняв гарне військо і вказав сусідам їхнє місце, повернувшись із перемогою. Втрачені території були повернуті.

Я активно займався наукою. Незабаром моє ім'я стало відомим у науковому світі.

Але йшли роки. Я старів, але не вмирав. Мій зовнішній вигляд не змінювався, він ніби застиг на рубежі шостого десятка.

Мені довелося бути свідком страшного горя - смерті моєї улюбленої Мінни, а потім і дочок, і онуків. До правнуків я вже відчував байдужість, як і вони до мене.

Щоб не викликати зайвих підозр щодо свого довголіття, я почав подорожувати, часто змінюючи країни, міста, виготовляючи нові документи, вигадуючи нову біографію.

 Я багато займався наукою та літературою, друкувався під різними псевдонімами, як прозаїк і поет, але усе це приносило мені все менше радості.

Якось вирішив зайнятися магією. Чаклунство допомагало мені завойовувати своє місце під сонцем і усувати з дороги конкурентів. Палко мріяв подолати земне тяжіння і досяг деякого успіху: при необхідності польоту, або в разі небезпеки, я міг використовувати крила на спині, які тепер височіли потворним горбом, прикриті одягом. Таким був результат моїх магічних дослідів. Але це не заважало мені користуватися великим успіхом у жінок! Хоч я дав собі клятву більше не одружуватися, проте зазнав усіх задоволень, які може отримати мужчина.

Окрім старенької матері Європи, яку я майже всю об'їздив, я побував у Новому Світі та в Африці.

Я став свідком катастрофи монархій у Європі, підтримував Просвітництво. Я можу пишатися своїм знайомством із відомими людьми. Усіх не перераховуватиму, але все ж таки скажу, що захоплювався талантом Моцарта, Гете, Гейне, Канта, Шиллера, Гофмана, Діккенса… Я думаю, цих імен достатньо!

На початку двадцятого століття я вже дуже втомився від життя, відчуваючи себе ніби випаленим зсередини.

Та й події у світі не тішили! Мене жахнула Перша Світова війна – страшнішої бійні та самовинищення людства я до того часу не знав! Усюди я бачив лише одне безумство! Моя улюблена наука перестала захоплювати мене, я побачив, що вона веде не до покращення людської цивілізації, а лише до її занепаду. Незліченні багатства буржуазії, банкірів і торговців, влада олігархії, бідність і голод нижчих верств, нескінченна людська метушня, занепад і розпуста, зростання злочинності – все це налаштовувало песимістичний лад. Найгіршого періоду для людства я до цього століття не знав!

Думки про самогубство почали відвідувати мене. Треба було щось робити. Мені здалося, що мене може врятувати щось нове та незвичайне.

Таким став соціалістичний експеримент. Я прибув до Радянського Союзу з твердим наміром розпочати життя наново. Я став провідним інженером однієї з будівель під час другої п'ятирічки. Тоді спеціалісти з-за кордону дуже цінувалися.

Довелося звикати до життя та незвичайного побуту нової країни. Маючи чималі здібності до мов, я швидко її освоїв.

Мою діяльність оцінили, я отримав тимчасове житло, добрий оклад. Моє прохання про громадянство вдовольнили.

Але тут пролунала нова війна! За документами я був німцем і, звичайно, був заарештований і посаджений до табору. Мені нічого не варто було втекти з місця ув'язнення, але я не хотів покидати країну. Куди тікати? В Америку? Я не любив янкі! Але, ще більше, я ненавидів нацизм у всіх його проявах, вважаючи, що він лише занапастить Німеччину, мою батьківщину…

Пустивши всі свої здібності, я зумів довести свою користь у науковій галузі. Влада вважала за доцільне моє переміщення до так званої «шарашки» - комфортабельної в'язниці.

Я шалено працював над новим винаходом.