Олександр Гребьонкін - Казки, Олександр Гребьонкін

Захоплююче чарівні казкові історії: добрі і красиві, страшні і таємничі - для дітей і дорослих. Польоти на справжнісінькому драконі, згубні таємниці напою безсмертя, таємничий містер С., що підстерігає людей в темних провулках міста, пошуки зниклого братика, зграя страшних вовків, що підстерігає в лісі, чарівні звуки флейти, що зачаровують людожера, містичні квіти… Усе це і не тільки це ви знайдете в цікавому збірнику. Збірка буде поповнюватися по мірі появи готових творів.

Створені із сновидінь

Дряпнувши коліно, Лукаш вибрався на смолистий нагрітий дах. Тут царювало літо, що легко котило небесною дорогою усміхнене сонце. Його посмішки охопили все місто – від квітів та трав – до людей.

Лукаш став на самому краєчку й окинув поглядом затишок та красу старого міста. Під легким вітерцем на найближчій вежі крутився флюгер у вигляді леопарда з роззявленою пащею. Великий, як блюдце, годинник показував полудень. Весь світ завмер, лише лагідний джентльмен Південний вітер галантно супроводжував рожеві та білі хмаринки, наче дам під парасольками, та легко перебирав темно-зелене листя, як гральні карти.

Добре знайомий і такий очікуваний голос змусив хлопчика різко обернутися. Це звичайно Люція махала йому з сусіднього даху. У руках у неї – парасолька – не парасолька, а скоріше схожий на кульбабу парашут.

У Люції гострі очі, а волосся - як оранжеве проміння, в якому ласкаво грає вітер і плутається сонце.

- Люція, я так на тебе чекав! Сьогодні в нас вийде?

– Навіть більше! – радісно відповіла Люція. - Пам'ятаєш Кароліну та Мілека? Так ось вони домовилися з паном Драком.

- Чудово! Вони знайшли дорогу до його замку?

- Ще б пак! Ми зможемо вирушити до країни теплих сновидінь.

***

Цієї ночі Лукашу було не до сну. Стукав невгамовний годинник, зі стін мовчки дивилися картини, а сам він нетерпляче вдивлявся в білий світ за холодними віконцями. Але світ потеплішав - Люція близько!

Люція прийшла опівночі. Вона висіла у вікні, зачепившись за скибочку місяця. Потім лагідно доторкнулася ногами до підвіконня.

 Лукаш, перемагаючи біль у коліні, нечутно одягнувся.

- Тепле щось прихопи з собою. Адже ми підніматимемося у верхні сфери, там буває холодно.

Лукаш кивнув, прихопив светр і, накульгуючи, намагаючись не розбудити домашніх, пішов за майже невагомою Люцією.

І ось, ледве чутно шурхаючи кроками, їхні трепетні тіні рухаються нічним містом, повз застиглих уві сні старовинних статуй і будинків. Ліхтар у руці Люції освітлював вологу після нещодавнього дощу бруківку. У темних дзеркалах калюж купалися волохаті зірки.

Вони завернули за ріг - залізні грати воріт були відкриті.

- Це найкоротший шлях до Порохової вежі, - прошепотіли губи Люції. – Там на нас чекатиме Драк.

Несподіваний страх пронизав все тіло Лукаша. У дворі, прямо на спинках ослонів, сиділи жахливі тролі, а точніше - похмурі типи в картатих пропалених зверху кепках. Над чорними, як ніч, куртками висіли круглі обличчя. Їхні носи були плоскі і величезні, з широких кінських ніздрів валив дим. Цигарки стирчали в коротких пальцях, поряд валялися порожні пляшки. Тролі опинилися на їхньому шляху миттєво. Грізно насупившись, дивилися очима на Лукаша і Люцію.

Цигарки відразу перетворилися на блискучі леза.

- Ах, я цю компанію знаю, - сказала Люція, - не хотілося б зустрічатися з ними. Ходімо іншим шляхом.

Взявши Лукаша за руку, вона повернулася, щоб піти, але й ззаду, біля воріт, стояли ті самі – з однаковими й водночас різними обличчями, клацаючи ножами.

- Ти нам не потрібний! Забирайся звідси! – гримнув отаман Хавк. - А ось вона залишиться.

Він грубо тицьнув Люцію між грудей волохатим пальцем.

- Ні! - замотала головою Люція, і в неї крижинками блиснули сльози. - Я піду!

Біль у коліні Лукаша кудись зник, і страх почав випаровуватися. З'явилися лише агресивність і рішучість.

- Ні, Хавк, не бувати цього! - голосно промовив він, і рука звично намацала ефес шпаги. Вихопив її з піхви, вона гостро блиснула на місячному світлі.

 Лукаш рішуче став навпроти тролів, прикривши своїм тілом тендітну фігурку Люції і став водити шпагою по колу, чекаючи на напад.

У тролів заблищали гострі зуби від усмішок, і ще сильніше бризнули світлом ножі.

Почалися різкі рухи, брязкіт заліза об залізо і внаслідок кількох коротких атак двоє нерухомих тіл залишилися лежати на плитці двору.

Натхненний успіхом і схвильований Лукаш зробив новий випад, але тут шпага зупинилася за сантиметр від тіла троля.

Почувся голос:

- Сили можна зберегти для благородніших справ.

Біля дерева стояв хтось у чорному. Погляд його був величний і спокійний.

Противників як вітром здуло! Під важким поглядом Драка, тролі стали швидко забиратися геть, забравши тіла переможених своїх товаришів.

- Пан Драк! - вигукнула Люція.

- Люба, з тобою все гаразд?

- Ну, при такому відчайдушному та сміливому захисті! - гордо сказала Люція і подивилася на Лукаша.

Лукаш стояв гордий і щасливий, почуваючи себе старше на десять років.

...Коліно нагадало про себе, коли вони почали підніматися на Порохову вежу.

Гвинтовими сходами зійшли на оглядовий майданчик.

І тут Драк розвернувся - віялом злетів його плащ і виросли великі пелюстки крил.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍