Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

Усіма цими думками я й поділився з друзями, поки ми йшли, просуваючись усе далі від Академії. Вони погодилися з моїм аналізом ситуації, трохи підбадьорившись. І ми продовжили йти стародавнім ходом.

***

Крамдек Стормгвард

Відтоді, як ми з хлопцями обговорили мої гіпотези, минуло кілька годин, а ми все рухалися підземним ходом. Я задавався питанням, скільки ще нам іти ним, але відповідь ніяк не приходила.

Хід був не настільки широким, щоб по ньому йшло одразу кілька людей, тому ми йшли один за одним. Ще коли я розповів усе хлопцям, ми вирішили, що я буду йти першим. Тож я весь цей час очолював загін, за мною йшов Вірт, за ним Антуан. Замикав наш загін Тесар.

Я час від часу озирався на Вірта, щоб перевірити його стан. Він не до кінця відновився після поранення, це було видно з його рухів. Та й пам'ятаю я, як він сів поруч із саркофагом, думаю, ще б трохи, і він би просто звалився на підлогу.

Ми всі йшли вперед, коли я побачив, що хід вигинається. Я трохи прискорив крок, і опинившись біля повороту, заглянув туди, напружившись усім тілом. Там могло бути що завгодно, від виходу до пастки.

Але виявилося, що там були скелети. Схоже, це ті шпигуни, про яких згадувалося на пластині. Судячи з будови скелетів, до гномів вони стосунку не мали. До якої ж раси вони належали? Чому хотіли дізнатися наші секрети? Напевно, без некроманта відповісти на ці запитання неможливо.

Але це зараз не так важливо, як те, що якщо тут скелети шпигунів, то вихід уже близько, і для інших рас він закритий. Тож я продовжив іти вперед, знизивши темп, і уважно вдивляючись у все. Не можна було пропустити місце, де потрібно відкривати хід. Усіма цими міркуваннями я і поділився з друзями, вивчаючи все навколо.

Хлопці так само уважно, як і я, почали оглядати навколишній простір. Не знаю, пощастило нам, чи вся справа в тому, як ми все вивчали, але нам усе-таки вдалося вийти з підземного ходу. Пластину, що майже зливалася з каменем, виявив Тесар. Він одразу ж покликав мене, і я, протиснувшись повз друзів, підійшов до Теса. Він трохи відійшов, вказавши на пластину. Я вколов вістрям кинджала палець і притулив його до пластини, розмазавши кров по її поверхні.

Пластина не одразу, але почала світитися, так само, як і саркофаг, коли відкрили вхід у підземний хід. Придивившись, я зрозумів, що моя кров повністю вбралася в поверхню пластини. Через кілька секунд пролунав скрегіт, і в хід потрапили сонячні промені. Озирнувшись, я зрозумів, що світло йде від протилежної стіни. Я махнув друзям, щоб виходили, сам я збирався покинути хід останнім. Я не хотів, щоб він закрився, залишивши когось із них без можливості вийти. Почекавши, поки всі вийдуть, я вже з чистою совістю покинув похмуре підземелля.

Вийшовши, я зітхнув з полегшенням, хоч для моєї раси і звично перебувати під землею, але я давно живу на поверхні, і якось відвикнув від обмежених просторів. Також після сутінків, що панували в підземному ході, світло трохи било по очах, але я впорався з цією реакцією тіла.

Озирнувшись, я помітив, що навколо немає жодних поселень. Нас оточувала горбиста місцевість, що подекуди переходила в кам'янисті схили. Мої друзі також з подивом дивилися на всі боки. Я здогадувався, аналізуючи довжину ходу, що ми покинули місто. Але з якого боку від нього ми перебуваємо? Думаю, з визначенням нашого місця розташування нам може допомогти Антуан. Поглянувши на нього, я помітив, як він у напрузі хмурить брови.

Наше розглядання місцевості перервав Тесар. Він, як завжди, був дуже нетерплячим і емоційним:

- Ми вибралися з ходу. Що далі? Вже можна активувати заклинання пошуку?

Антуан, трохи подумавши, відповів:

- Так.

Він витягнув зі свого рюкзака карти місцевості, і, розклавши їх на землі, покликав Вірта. Вколовши його в палець кинджалом, він дочекався, поки проступить кров, і почав читати заклинання.

Через якийсь час на одній із карт з'явилася блискуча крапка. Підійшовши ближче, я побачив, що вона розташовувалася в королівстві Трифорк. А якщо ще точніше, то блискуча мітка практично зливалася з розташуванням міста Сферлон.

Потім додалася ще одна точка. Я подумав, що це наше місце розташування, але придивившись, зрозумів, що це так само далеко від Еставренга, як і Сферлон. Тоді що ж це?

Не встиг я поставити запитання, як знову з'явилася крапка, потім ще одна, і ще. Я спробував порахувати їх, але виникали все нові й нові, тож я кинув це заняття і почав чекати, поки це закінчиться. Я, як і інші, хотів знати, що ж означають ці точки? Невже пошук по крові не зміг пробити блокування артефакту Бет? І тепер ми бачимо стільки точок, тому що артефакт створив ілюзію присутності своєї господині в інших місцях? Або ж цьому є якесь інше пояснення?

Поки всі ці питання крутилися в моїй голові, виникнення нових міток припинилося. Не встиг я поставити запитання, як його озвучив Тесар:

- Що це означає? Чому стільки точок? Невже не вийшло?

Але відповів нам не Антуан, який теж злегка розгублено дивився на карти. Відповідь прозвучала від Вірта:

- Здається, я здогадуюся, що сталося. Ось ця точка - мій батько або мати. Це землі нашого клану. А ця точка - моя тітка. Вона на третину ельфійка, от і їздить часом до своєї рідні в краї ельфів. Думаю, що заклинання якимось чином відобразило місце розташування не тільки Бет і моєї дитини, а й усіх моїх родичів, адже ми пов'язані по крові.