Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

Глава 19

Крамдек Стормгвард

Я в збентеженні читав пластину з посланням від древніх майстрів мого народу. На ній розповідалася сумна історія, що сталася під час побудови Академії. У ті часи мій народ зводив фортецю, яка значно пізніше змінила власників. Спочатку тут мали оселитися саме гноми, але під час довгих кровопролитних битв мій народ покинув ці стіни. На пластині це мимохідь згадувалося, переходячи далі до зведення фортеці.

Гноми довго і наполегливо працювали, використовуючи підвладну їм стихію, камінь. Процес ішов, і досить успішно, на що не могли не звернути увагу інші раси. Тож не дивно, що серед робітників затесалися шпигуни іншої раси, які хотіли вивідати секрети магії гномів. Тривалий час ніхто не підозрював про це, але одного разу один із гномів помітив щось недобре, і запідозрив групу робітників. Вони мали такий самий вигляд, як і всі представники моєї раси, але трохи відрізнялися поведінкою. Коли він відкрито висловив свої сумніви, вони напали на нього і смертельно поранили. Після цього вони спробували сховатися у щойно зведеному підземному ході. Але не врахували, що магія гномів може дістати їх і на значній відстані, якщо поблизу є каміння. Гном активував свою магію, і ті шпигуни так і не вибралися з підземного ходу. Після чого гном помер, а старійшини, порадившись, запечатали хід. Тепер увійти і вийти з підземного ходу може тільки той, хто відгадає загадку.

Ця історія з попередженням була вибита на пластині. Але я сумнівався, чи варто повністю розповідати її друзям, чи тільки попередження. І справа тут не стільки в тому, що ця історія виставляє нашу расу в поганому світлі, скільки в тому, що видаються деякі наші секрети непосвяченим.

Мої думки перервав оклик Тесара:

- Ну? Що там сказано?

І я зважився. Я коротко розповів їм історію, описану на пластині:

- Там ідеться про те, що під час зведення цієї фортеці в процесі будівництва виявилися шпигуни, які хотіли вивідати секрети нашої раси. Їх викрив один із гномів, за що вони його смертельно поранили, і спробували піти через цей підземний хід. Але гном активував нашу магію, і вони так і не вибралися з ходу.

- Що це за магія? - запитав Тесар, найдопитливіший із нашої компанії , і продовжив: - Ходить багато чуток, але підтверджених даних немає.

Я розумів, що й інші хотіли б знати те, що озвучив Тесар, але стримувалися, не бажаючи тиснути на мене. Тож я вирішив розповісти їм дещо, але попередньо убезпечивши таємниці гномів:

- Усі тут присутні мають присягнутися, що нікому і ніколи не видадуть те, що я скажу тут, - обвів я всіх суворим поглядом, на що отримав розуміючі кивки.

Коли кожен виголосив клятву про нерозголошення інформації, я зізнався:

- Ми можемо керувати камінням. Так той гном не випустив шпигунів із підземного ходу. І на пластині чітко й недвозначно сказано, що увійти й вийти з ходу зможуть тільки ті, хто відгадає загадку.

- Тоді давайте вирішувати, - сказав Вірт.

І ми взялися за обговорення варіантів рішення. Звісно, даних не вистачало, але в хід ішли будь-які ідеї та припущення. Дискусія тривала понад півгодини. Весь цей час я не випускав пластину з рук, за інерцією крутячи її в руках, я навіть забув про її існування, так захопила мене розмова.

Згадав я про неї тільки коли порізався об один з її гострих країв. Перехопивши її зручніше пораненою рукою, я вирушив покласти її на місце, туди, де вона була всі минулі століття.

Не минуло й хвилини, як я засунув трохи перемазану в моїй крові пластину у відведений для неї паз. Я хотів уже повернутися до друзів, коли від паза, куди я засунув пластину, почало йти дивне світло. Поступово світло поширювалося по всьому саркофагу. Друзі бачили, як я вставляв пластину в паз, і також помітили те, що викликало мій інтерес і здивування. Вони підійшли ближче до мене, і ми всі почали стежити за дивним явищем. Коли світло охопило весь саркофаг, пролунав скрегіт, і те, що раніше становило для нас інтерес, від'їхало вбік. Ми побачили темний провал, що утворився на місці, де раніше був саркофаг.

Вдивляючись у цей провал, я помітив, що це не просто якась діра, там були сходи, які йшли вниз. Схоже, ми відкрили підземний хід. Але чи вдасться нам вийти з нього, якщо ми зараз зайдемо всередину нього? Ми переглядалися між собою, роздумуючи, чи потрібно нам скористатися можливістю, що відкрилася, чи не варто ризикувати.

Зрештою, Вірт, як лідер, ухвалив рішення:

- Йдемо.

Сказавши всього одне слово, він першим попрямував до сходів. Ми всі, підхопивши залишені на підлозі речі, попрямували слідом.

Минуло хвилин сорок відтоді, як ми спустилися в підземний хід, а ми все йшли і йшли. Я ж роздумував, яким чином все-таки відкрився цей хід. Справа, найімовірніше, не в пластині, або не стільки в ній, скільки в моїй крові. Думаю, якби я не перемазав її у своїй крові, і повернув назад на місце, хід би не відкрився.

Значить, та загадка - просто виверт, щоб заховати справжній спосіб, як відкрити хід. Стародавні майстри напевно здогадувалися, що їхніми творіннями можуть скористатися чужинці, і вирішили створити захисний механізм. Хід відкривається тільки кров'ю гнома. А щоб інші охочі не зрозуміли, що потрібно робити, вони підкинули загадку, як у вигляді слів, так і зображень на саркофазі. І ми б і далі продовжували вести марну дискусію, якби я не подряпався, і вирішив повернути пластину на місце. Тоді й для виходу потрібна буде моя кров.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍