Ерін Хантер - Вогонь і крига

Він залишив тепле і затишне життя домашньої кицюні. Тепер він — Вогнесерд, вояк Громового Клану диких котів.
Полювання у лісових хащах, запеклі бійки з ворогами, ночівля під зоряним небом і повна свобода, яку ніхто не обмежує… Про що ще можна мріяти?
Та чомусь Вогнесерд все частіше згадує своє минуле. Там були любов, тепло, ласка, а зараз навколо нього — холодна байдужість, нерозуміння і навіть неприхована ненависть.
Чи стане він врешті своїм для Клану, за який ладен віддати власне життя?

Ерін Гантер

Вогонь і крига

Пролог

Помаранчеві язики полум’я танцювали у холодному повітрі, жбурляючи жмутки іскор у нічне небо. Сяйво вогню відблискувало на скошеному пустищі, підсвічуючи посеред нього обриси Двоногів.

Пара білих вогнів зблиснула віддалік, звіщаючи про наближення потвори. Наповнивши повітря кислим димом, вона з ревом промчала Громошляхом, який ген здіймався до небес.

Межею пустища просувався кіт, його очі поблискували в тіні. Він спершу нашорошив гострі вушка, а тоді одразу ж прищулив їх, почувши шум. За ним вервечкою йшли інші коти. Вони низько поопускали хвости і принюхувалися до згірклого повітря, скрививши губи.

— А що, коли Двонога нас побачать? — прошипів один із них.

Великий кіт, у бурштинових очицях якого відбивалась вогняна заграва, відповів:

— Не побачать. Вночі вони бачать погано.

Він і далі йшов уперед, вогонь освітив чорно-біле хутро на його могутніх плечах. Лідер тримав хвоста трубою, підбадьорюючи свій Клан[1].

Проте, інші коти, тремтячи, припадали до землі. Це було дивне місце. Шум потвор не вгавав у їхніх вушках, а кислотний запах терзав ніздрі.

— Високозорий? — сіра королева неспокійно змахнула хвостом. — Чому ми прийшли сюди?

Чорно-білий кіт повернувся до кицьки:

— Нас виганяли звідусіль, де ми намагалися осісти, Попеляста. Можливо, хоч тут ми зможемо мирно влаштуватися, — нявкнув він.

— Мир? Тут? — не вірячи своїм вухам, перепитала Попеляста. Вона підтягнула своїх кошенят до себе і заховала їх під животом. — Серед вогню і потвор? Мої кошенята не будуть у безпеці!

— Ми і вдома не були в безпеці, — нявкнув інший голос. Чорний кіт вийшов наперед, важко припадаючи на вивихнуту лапу. Він витримав бурштиновий погляд Високозорого і провадив далі: — Ми не можемо захистити кошенят від Тіньового Клану. Навіть у нашому власному таборі!

Деякі коти голосно закричали, згадавши жахливу битву, яка вигнала їх із власного дому на височині на край лісу. Молодий новак скрикнув:

— Зорелом і його вояки можуть і досі нас переслідувати!

Цей крик насторожив одного з Двоногів, що сиділи біля вогню. Він нетвердо підвівся і втупився в темряву. Нараз усі коти затихли і припали нижче до землі; навіть Високозорий опустив хвоста. Двоніг загорлав у темряву і жбурнув щось у їхньому напрямку. Снаряд пролетів над головами котів і вибухнув хмарою гострих, як терня, уламків на Громошляху позаду них.

Попеляста смикнулася, коли один з уламків роздряпав їй плече, але не порушила тишу, згорнувшись довкола своїх переляканих кошенят.

— Усі вниз, — прошипів Високозорий.

Двоніг біля вогню плюнув на землю, а тоді знову всівся.

Коти вичекали ще трохи, перш ніж Високозорий знову підвівся.

Попеляста також підвелася, скривившись від болю у своєму плечі.

— Високозорий, не думаю, що тут ми будемо в безпеці. І що нам їсти? Я не відчуваю здобичі.

Високозорий витягнув шию і лагідно притулився мордочкою до її голови.

— Я знаю, що ти голодна, — нявкнув він. — І все ж тут безпечніше, ніж у наших старих угіддях чи на полях і в лісах Двоногів. Глянь на це місце! Навіть Тіньовий Клан не переслідуватиме нас тут.

Високозорий повернувся до чорного кота з вивихнутою ногою.

— Мертвоноже, — наказав він, — візьми Одновуса і пошукайте вдвох щось поїсти. Де Двоноги, там мусять бути і щури.

— Щури? — зневажливо кинула Попеляста, коли Мертвоніг зі ще одним бурим котом пішли геть. — Вони ж не кращі за вороняче їдло!

— Цить! — зашипіла плямиста кицька позаду неї. — Пацючатина краща за голодну смерть!

Попеляста насупилася і, схиливши голову, лизнула своє кошеня поміж вух.

— Нам треба знайти собі нову оселю, Попеляста, — уже лагідніше провадила плямиста. — Але передовсім Ранньоквітці слід відпочити і поїсти. Скоро народяться кошенята, вона має бути сильна.

Худі тіні Мертвонога і Одновуса швидко виринули з темряви.

— Ти мав рацію, Високозорий, — озвався Мертвоніг. — Тут повсюди запахи щурів, а ще, гадаю, я знайшов місце, де ми зможемо зупинитися.

— Покажи, — наказав Високозорий, закликаючи решту Клану помахом свого хвоста.

Коти обережно рушили через пустище вслід за Мертвоногом. Він вів їх у напрямку Громошляху, що все піднімався вверх.

— Тут, — нявкнув Мертвоніг, зупиняючись біля круглої діри десь зо два коти заввишки. Чорний тунель спускався вниз під землю. Туди безперервно збігав маленький струмочок.

— Свіжа вода, — додав Мертвоніг. — Ми можемо її пити.

— А ще цілими днями мати мокрі лапи! — поскаржилася Попеляста.

— Я був усередині, — пояснив їй чорний кіт. — Там є трохи місця побіч струмка. Принаймні це непоганий захисток від Двоногів і потвор.

Високозорий виступив наперед і підвів голову.

— Вітряний Клан уже намандрувався, — оголосив він. — Минула майже повня, відколи Тіньовий Клан вигнав нас із нашого дому. Холоднішає, скоро настане гололист. У нас немає іншого вибору, окрім як залишитися.

Попеляста примружила очі, але змовчала. Вона без слів долучилася до Клану, який вервечкою заходив до темного тунелю.

Розділ 1

Вогнесерд тремтів, його полум’яне хутро все ще було легким. Мине кілька повень, перш ніж воно погустішає достатньо, щоб витримувати такий холод. Він уперся передніми лапами у тверду землю. Небо нарешті сіріло, випускаючи на себе світанок. Але, хоч і було холодно, Вогнесерд не міг пригасити гордості, яка палала в ньому. Після багатьох повень у новацтві він нарешті став вояком.

Він все прокручував у голові вчорашню перемогу в таборі Тіньового Клану. Вогнесерд згадав вогонь в очах Зорелома, коли провідник Тіньового Клану задкував у кущі, шиплячи йому погрози, перш ніж втекти у ліси слідом за своїми друзями-зрадниками. Решта котів Тіньового Клану були вдячні за допомогу у звільненні від жорстокого провідника і за мир, обіцяний Громовим Кланом у подальшому. Зорелом не просто вніс сум’яття у свій Клан — він вигнав увесь Вітряний Клан геть з їхніх угідь. Він був темною тінню, що нависала над лісом, ще звідколи Вогнесерд покінчив зі своїм життям кицюні та приєднався до Громового Клану.

Але Вогнесерда непокоїла ще одна тінь: Тигрокіготь, воєвода Громового Клану. Рудий кіт здригнувся на думці про великого вояка, що тероризував його друга, такого ж новака, Круколапа. Зрештою, Вогнесерд зі своїм кращим другом Сіросмугом допомогли маленькому зляканому новаку втекти на землі Двоногів, поза височинами. А всім у Клані Вогнесерд сказав, що Круколапа вбили Тіньові коти.

Якщо те, що Круколап казав про Тигрокігтя, було