- Пан Коцький

Почавши читати онлайн казку «Пан Коцький» українською мовою, ви дізнаєтесь, чого можна досягти, якщо не зважати на страх та використати власну хитрість. Українська народна казка розкаже, наскільки важливо бути впевненим в собі та вміти знаходити вихід з будь-якої ситуації.

Герой казки – кіт, котрий вже не може ловити мишей. Побачивши, що користі в хазяйстві від нього мало, власник вирішує віднести кота в ліс, де той помре. Однак той зовсім не думає здаватись. В лісі в нього починається нове, більш цікаве та захоплююче життя.

Спершу кіт зустрічається з лисицею. Він з легкістю переконує хитрунку в тому, що він – не простий кіт. Насправді він хазяїн лісу, котрому всі довкола повинні кланятись. Лисиця вірить незвичному гостеві та пропонує йому оселитись в неї. Кіт з радістю приймає її пропозицію.

З часом про співжителя лисиці дізнаються й інші лісові звірі. Їм цікаво, хто ж це оселився в її норі. Вони вирішують прийти до неї в гості, проте, коли святковий обід вже накритий, звірі один за іншим придумують причини, щоб не приходити до лисиці.

Тоді кіт вирішує ще більше налякати лісових жителів. Він придумує геніальний план, котрий допоможе йому стати повноправним хазяїном всього лісу. Чи спрацює намір кота? Чи може він зберегти свою таємницю? Відповіді дізнаєтесь, якщо вирішите скачати казку «Пан Коцький» безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) файлом: fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб).

Українська народна казка “Пан Коцький”.

Приємного читання!

Пан Коцький Українська народна казка В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати, – нехай в лісі ходить».  Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його: – Що ти таке? А він каже: – Я – пан Коцький. Лисичка каже: – Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду. Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати – та так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе. От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй: – Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки. А вона йому: – Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве! Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати: як би побачити пана Коцького, – та й кажуть: – А зготуймо обід! І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже: – Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ. Дикий кабан каже: – А я піду по буряки та картоплю. Ведмідь: – А я меду принесу на закуску. Заєць: – А я капусти. От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького. Ведмідь каже: – Я не підбіжу, як доведеться тікати. Кабан: – А я теж неповороткий. Вовк: – Я старий уже і трохи недобачаю. Тільки зайчикові й приходиться. Побіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його: – А чого ти прийшов? – Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким до нас на обід! А вона йому: – Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве. Прибігає зайчик назад та й хвалиться: – Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас! Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк зарився у стогу, кабан ховається під стіл, а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже: – Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!.. А ті думають: «От, вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!» Зліз пан Коцький на стіл і почав їсти, аж за вухами лящить. А як наївся, то так і простягсь за столі. А кабан лежав під столом, та якось комар і вкусив за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст! Кабан як схопиться, та навтіки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало, – так він додолу впав – гуп! – просто на вовка, мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними – забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть: – От, який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!