Оксана Мрійченко - Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

— Коли ви скажете йому про ту клініку в Чехії?

— Завтра. Їдемо цього тижня, я вже все організував, — Ярослав на мить замовк. — Пам’ятай про нашу домовленість, Леро. Ніхто не повинен знати. Якщо комусь скажеш… Я завжди можу припинити лікування.

— Ви безжальне чудовисько, — Лера схлипнула, не в змозі стримати емоцій. — Я нікому не скажу. Подбайте про Влада. Поверніть його до нормального життя.

Завершивши розмову з Ярославом, Лера відклала телефон. Мабуть, Владу дуже боляче зараз. Але вже завтра він дізнається про лікування, поїде в Чехію. Все не даремно. Ярослав дотримає слова і Влад знову зможе ходити. Заради його щастя можна пожертвувати власним серцем.

В передпокої клацнув замок. Лера зробила глибокий вдих, наказуючи собі зібратися з силами. Треба витримати ще одну розмову. В коридорі почулися кроки і на порозі кімнати з’явилася Світлана в стриманій світлій сукні.

— Доню, а чому вдома? — здивувалася вона, зустрівши погляд Лери. — Зазвичай ти у Влада в цей час.

— Мамо, — Лера підвелася з ліжка. — Ми з Владом розійшлися.

— Як це?! — Світлана зблідла і повільно опустилася на стілець біля дверей, її сірі очі стали переляканими. — Господи! Чому?

— Бо я покинула Влада.

— Як покинула? Ти ж кохаєш його! — дихання Світлани помітно пришвидшилося і вона притулила долоню до грудей. — Я бачила, що ти відучора якась дивна, але щоб таке…

— Ці п’ять місяців дуже вплинули на нас, мамо. Влад змінився і я теж, — Лера на мить замовкла, розуміючи, що просто зараз мусить збрехати ще одній своїй найріднішій людині. — Я вже не впевнена, що досі його кохаю.

— Леро, що ти таке кажеш? Між вами такі почуття! І ти потрібна Владу зараз!

— Ярослав подбає про лікування. Він не залишить свого сина інвалідом.

— А почуття Влада? — погляд Світлани став суворим. — Це жорстоко, Леро!

— А залишатися поруч з людиною через жалість? — Лера зрозуміла, що треба грати переконливіше і рішуче витримала погляд матері. — Це не жорстоко?

— Не розумію тебе… Не можу зрозуміти!

— І не треба. Але рішення я не зміню. Цим стосункам кінець.

Через годину додому повернувся Сергій. Лера повторила батьку все, що сказала Світлані, але реакція у нього була набагато бурхливішою. Вечір закінчився справжнім скандалом, але дівчина стійко тримала оборону і повторювала, що не змінить рішення. 

О десятій Лера нарешті зачинилася у своїй кімнаті, увімкнула лампу на столі та підійшла до відчиненого навстіж вікна. На вулиці панувала темрява літньої ночі. Легкий вітерець торкнувся обличчя дівчини тендітним подихом, проте не зміг висушити сліз, які знову виступили на очах. Лера підняла погляд на ясне небо, вкрите мерехтливими зірками і тихо схлипнула. Як склеїти себе по шматочках і навчитися жити з цим болем? Лері здавалося, що за ці дві доби вона стала старшою на ціле життя. На серці було холодно і порожньо. Але все недаремно. Влад знову буде ходити і це найголовніше.

Наступні два тижні стали для Лери періодом повної ізоляції. Батьки майже не розмовляли з дівчиною, але від цього було навіть легше. Від Ані не надходило жодних звісток. Самотність гнітила Леру, проте водночас була порятунком. Бо наодинці з собою можна було не прикидатися і сповна давати волю сльозам.

Осінь з першого дня заявила про свої права і огорнула місто прохолодою та дощовими хмарами. Лера не хотіла виходити з дому, але була змушена повертатися до навчання. Одягнувши ніжно-рожеву сукню на ґудзиках, дівчина зібрала своє довге волосся у хвіст і зробила легкий макіяж. Зупинившись перед дзеркалом, Лера поглянула на себе і похитала головою. Косметика допомогла замаскувати бліде змучене обличчя, але не сховала біль в глибині очей. З ним доведеться жити все життя.

Першого вересня в університеті завжди панувала особливо жвава атмосфера. Лера зайшла у будівлю через центральний вхід разом з потоком інших студентів і рушила до широких сходів. Проте вже за мить відчула грубий поштовх у плече, повернула голову і побачила Сніжану в приталеній блакитній сукні.

— Які люди! — Сніжана нагородила дівчину зневажливим поглядом і поправила пальцями своє біляве волосся, яке сьогодні було накручене дрібними локонами. — Ну що, Леро? Не потрібен тобі Влад з інвалідністю, еге ж?

— Звідки знаєш? — тихо запитала Лера.

— Від матері Влада. Я ж староста. Мушу знати все про студентів своєї групи. Жорстоко ти з Владом. Можу лише уявити, як він…

Лера мовчки розвернулася і пішла геть. Якщо знає Сніжана, то знатиме й весь університет. Всі зневажатимуть її, а втім… Яка різниця? Лера швидко знайшла кабінет, у якому повинна була відбутися перша лекція і зайшла всередину. Тут вже було з десяток студентів, які жваво спілкувалися між собою. Проте щойно Лера переступила поріг всі розмови стихли. Дівчина опустила очі, всім тілом відчуваючи колючі погляди одногрупників. Хотілося сховатися, втекти від усіх. Лера зібрала емоції в кулак і підійшла до свого звичного місця. Аня вже сиділа за партою і теж дивилася на дівчину. Її завжди веселі блакитні очі зараз нагадували дві крижинки і світилися роздратуванням.

— Привіт, Ань, — тихо промовила Лера, зустрівши холодний погляд подруги.