Ірен Васильєва - О, мій Бос, Ірен Васильєва

Розділ 31

Соня

- Мон, ти виконала все, що я тебе просила?

- Звісно. Я зробила все в точності як ми домовилися.

- Чудово.

Соня примружившись дивилася на подругу лютим поглядом. Та вся стиснулася під таким натиском подруги.

- Ти ж розумієш, що якщо ти хоч комусь щось  скажеш, дуже гірко про це пошкодуєш? На дно ми йтимемо разом. І навіть не надійся, що зможеш випливти втопивши мене.

Моніка тяжко зітхнула. Втупилась втраченим поглядом у підлогу. Вона чудово розуміла, що за протизаконні вчинки по голові не погладять.

Але також приходило й усвідомлення того, що вона просто не має вибору. Соня їй його не дасть. Вона була дуже мстивою. А її батько потурав усім її забаганкам. Тож вихід один. Виконувати все, що їй говорять і мовчати.

- Я все розумію. - Моніка зблідла. - Можеш не нагадувати. Я не хочу до в'язниці. А якщо хтось дізнається, боюся мені її не уникнути. Тож не хвилюйся. Я нікому не скажу.

- От і славно, от і розумничка.

Соня задоволено посміхнувшись, сіла зручніше на дивані. Закидаючи ноги на журнальний столик.

- Швидше б усе це закінчилося. Ця вагітність мене вбиває. Спина болить, ноги набрякають. Ще ця нудота вранці. Не розумію, як жінки в здоровому глузді, добровільно, хочуть народжувати собі дітей? Адже це справжнісіньке катування.

Моніка пирхнула.

- А я, коли не будь, теж хочу своїх дітей. І не бачу нічого страшного у вагітності.

Соня засміялася.

- Хто б сумнівався. Я завжди знала, що ти трохи того - Вона покрутила пальцем біля скроні - Думай як хочеш.

Моніка відвела погляд.

- Ти що, образилася? Та гаразд тобі. Адже на правду не ображаються. І той факт, що ти добровільно хочеш терпіти це – вона вказала пальцем на свій живіт, – тому підтвердження.

- Соня, більшість жінок, незважаючи на всі наслідки, як ти висловлюєшся, хочуть мати дітей. Адже це частинка тебе самої.

- Ця частинка, псує мою роками треновану фігуру. Навіть не уявляю скільки мені доведеться корчитися у залі, щоб її повернути.

Моніка знизала плечима.

- Ну, кожен думає по-своєму. І я лишаюсь при своїй думці.

- Гаразд. Досить балакати. Краще помасажуй мені ноги, а то в мене таке відчуття, що вони скоро відваляться.

Моніка слухняно присіла біля ніг подруги і приступила до масажу.

Сама Соня злорадним прищуром дивилася на дівчину. Задоволена такою покірність.

- Знаєш, ось дивлюся, як ти сидиш біля моїх ніг і мовчки виконуєш накази, одразу і розумію, що ти все робиш правильно. І знаходишся там, де й маєш бути.

Моніка втиснула голову в плечі. Вона розуміла, що Соня вказує на її місце. Розуміла, що від рабині вона далеко не пішла. Соня дуже добре вміла маніпулювати людьми і знала на що тиснути. І суперечити та не мала ні права, ні сили. Залишалося мовчки слухатися.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно